Відомий вислів, його приписують Трампу, що президент може пройти по П’ятій авеню, вбити, кого захоче, і за це йому нічого не буде. Слава Богу, поки що це просто слова. Але впевненість, що глава держави стоїть вище за закон, таки поширена у світі. І ця впевненість, як не дивно, спирається на підтримку народу. Свідчення — стабільні або зростаючі рейтинги «провальних» політиків.

У ДОЧАСНУ ВІДСТАВКУ?

Рейтинги Президента України Володимира Зеленського, що б не відбувалося за два роки його, м’яко кажучи, невдалого правління, падають, але практично не опускаються нижче цифри підтримки, яку надали йому виборці в 2019-у в першому турі голосування. А 27,7% голосів (результат опитування в липні 2021-го), по суті, гарантують Володимиру Олександровичу переобрання. За умови, що президентські вибори відбудуться нинішньої осені.

Ми, однак, живемо не в тій країні, де лідери звертаються за підтримкою виборців, призначаючи дострокові вибори. Якщо у Зеленського і промайне думка забезпечити собі другий термін подібним чином, він наштовхнеться на перешкоди у вигляді Конституції України та Виборчого кодексу. Починаючи з того, що глава держави, який добровільно подає у відставку, не може виставляти свою кандидатуру на виборах.

Маючи у своєму розпорядженні більшість у Верховній Раді, можна, звісно, внести корективи до Виборчого кодексу, але проблему з проведенням президентських виборів восени 2021 року це не вирішить. За-бракне часу для проведення виборчої кампанії навіть в умовах політичної стабільності. В умовах же форс-мажору сценарій приходу до влади «вчителя Голобородька» повторити не вдасться. Не того вчителя може народ вибрати.

У проведенні дострокових президентських виборів, на думку політологів, нібито зацікавлені лідери опозиційних парламентських і непарламентських партій. Зрозуміло, партійні функціонери за два роки занудьгували без діла. Але за короткий термін розкрутитися для підтримки кандидата (або об’-єднати зусилля) не вдасться навіть партіям, які мають розгалужену на всіх рівнях структуру. Таке не під силу навіть «Європейській солідарності» чи «Батьківщині».

Зеленському, здавалося б, треба ловити момент і реалізовувати перевагу боротьби за президентське крісло без ко-нкурентів. Щоправда, нема точок опори у вигляді колишнього міністра внутрішніх справ і нема гаманця відомого олігарха. Зате за два роки в Офісі вдалося зосередити стільки важелів влади, що імітувати управління державою можна, не виходячи з кабінету, скликаючи по п’ятницях для «боротьби з олігархами» і подолання корупції засідання Ради національної безпеки та оборони.

ЗЕЛЕНСЬКИЙ ОБРАЗИВСЯ

Корупціонери та олігархи суворих заходів РНБОУ, природно, не бояться і сподіваються, що свої проблеми врегулюють, по-перше, в судах за допомогою кваліфікованих адвокатів, а по-друге, у Верховній Раді, де, приймаючи розумний закон, народні депутати вчасно внесуть шалені поправки. В Офісі з такою практикою борються, але вдіяти нічого не можуть. Хіба що розігнати депутатський корпус. На відміну від травня 2019 року, глава держави зараз може до-строково припинити повноважен-ня Верховної Ради дев’ятого скликання, не порушуючи Конституцію України. Але яким виявиться новий склад парламенту, не знає ніхто. В тому числі Зеленський.

Адміністративного ресурсу, зібраного офісом за два роки, цілком імовірно, не вистачить, щоб провести у ВР десятого скликання президентську монобільшість. Добре, якщо в новому парламенті вдасться сформувати першу за чисельністю фракцію «Слуги народу». То чи варто город городити з достроковими парламентськими виборами? З іншого боку, непорозуміння між Офісом і парламент-ською гвардією «слуг» зайшло далеко. Зеленський (у зв’язку зі слабкою підтримкою своїх законопроєктів) навіть скасував ритуальну зустріч з парламентарями в останній день чергової сесії ВР.

Говорити про кризу у відносинах між президентом і парламентом зарано. Вона ще не назріла і монобільшість не розпалася. Зате поза парламентом означився новий фронт протистояння. Протистояння, зумовленого черговим витком зосередження влади в руках глави держави і місцевим самоврядуванням на чолі із сильним полі-тичним лідером. Прямо скажемо, протистояння це штучне і значною мірою ґрунтується на особистій неприязні Володимира Олександровича Зеленського та Віталія Володимировича Кличка.

САМОВРЯДУВАННЯ ТА САМОУПРАВСТВО

Кличко двічі вигравав вибори міського голови Києва і його двічі, згідно із законодавством, Президент України призначав головою виконавчої влади в столиці — Київської міської державної адміністрації. Кличко є засновником і головою партії «УДАР», яка в 2014-у допомогла стати президентом Петру Порошенку. Можливо, саме цей факт не дає спокою Володимиру Зеленському, який будь-яким чином хоче обмежити, а ще краще — позбавити Віталія Кличка влади.

Спроби розділити пости міського голови Києва та голови КМДА не принесли Зеленському успіху. А голова ОП Єрмак вирішив за краще домовитися з Кличком, ніж боротися з популярним політиком. У свою чергу міський голова Києва уникав прямих зіткнень з Президентом України. Уникав доти, доки на полі місцевого самоврядування України не виникло провокаційне «двовладдя». В одні й ті ж дні в Одесі та в Києві пройшли схожі заходи. Перший — давно запланований 16-й муніципальний форум, ініційований Асоціацією міст України, а другий — панель щодо децентралізації у рамках форуму «Україна 30» під патронатом президента Зеленського.

В інтересах держави і суспільства два заходи зі схожими за-вданнями слід було об’єднати. Але Зеленський відкинув запрошення на форум, який відкривав міський голова Кличко, а закривав голова ВР Разумков. Форум, у засіданнях якого і в дискусіях брало участь велика кількість офіційних гостей, у тому числі генеральний секретар Конгресу місцевих і регіональних влад, депутати Європарламенту, відомі експерти в галузі місцевого самоврядування.

Більше того, поки в Одесі точилися дискусії, Конгрес місцевих і регіональних влад, створений главою держави в лютому цього року, обрав своїм головою керівника ОП Андрія Єрмака. Чим займеться на цій посаді Андрій Борисович, гадати не треба. Поїздить Україною, задушить Асоціацію міст. І за це йому нічого не буде.