Тільки ті одесити, хто, лежачи на дивані/тапчані/підстилці й дивлячись рашку-побрехушку, у своїх соцмережах 24 серпня 2021 року ліниво писали, що Україна не відбулася і що в неї нема майбутнього. А от ті, хто вийшов у середмістя чи до знакових локацій, як історичних, так і культурно-масового відпочинку, наочно бачили: Одеса святкує 30-ліття незалежності своєї держави. Святкує масово, святкує розмаїто — від автентики до суперсучасних візій, святкує гонорово, з власним шармом.

Так, і для критики щодо недоробок, усіляких інших недо… є підстави. Але то буденна тема для майбутньої праці на виправлення помилок. І над ними направду треба працювати вже від учора, не відкладаючи до довгої шухляди, бо інакше — ті ж граблі влуплять по тому ж лобові в наступні ювілейні дні, до яких — лише швидкоминучих п’ять років.

Розписувати, що й де відбувалося, для тих, хто лежав на дивані/тапчані/підстилці, нема сенсу, бо вони й так усе вже спаплюжили (хоч і в очі не бачили), а тим, хто, як то мовиться у курсі, хто зі святковим настроєм (може, й з деяким скепсисом, але все одно зі святковим) прогулювався Одесою чи спеціально прийшов подивитися на ту чи іншу імпрезу, долучитися до сили-силенної акцій, атракцій та офіційних заходів, як яскравий фотоспомин даруємо цю до-бірку світлин. Як власних, так і взятих із соціальних мереж учасників свята та із сайта https://dumskaya.net, завітавши на який можна побачити силу-силенну фото та відео того, як Одеса вшановувала 30-ліття відновлення Української державності.

У святковій програмі — покладання квітів до пам’ятника Тарасові Шевченку і кілька мистецьких проєктів, осердям яких є постать нашого Пророка; красивий і потужний Марш захисників України, у перших лавах якого — рідні й побратими полеглих на полях війни, спровокованої і фінансованої Росією, воїнів — жителів Одещини; видовищний парад Військово-Морських сил України за участі країн-партнерів, членів НАТО (якраз до нього — найбільше зауважень: і щодо заявленого часу старту, і щодо можливості десяткам тисяч охочих, які обліпили схили від Відради й до Морвокзалу, побачити все, що демонструвалося); Вишиванковий фестиваль з багатьма його локаціами; феєричні концерт та фінал Одеського кінофоруму на Потьомкінських сходах…

Всього було багато. Хто хоче бачити чорне, то тому й у рожевих окулярах чорним виглядатиме світ. Хто хоче бачити невпинний поступ України до своєї справжньої Свободи, той докладе усіх зусиль, аби наступний ювілей нашої Державності був яскравішим, без уже згаданих грабель і з меншою кількістю недо…

І, я впевнена, саме так — щоразу краще — буде на 35-, 40-, 50-, 100-ліття України. Вже й не кажу про подальші перспективи, бо поступово ми таки вилікуємося від дитячих хвороб, подорослішаємо і твердо станемо на ноги.