У селі Гвоздавка Друга Зеленогірської територіальної громади в листопаді 1941 року румунсько-німецькі окупанти влаштували концтабір. За офіційними даними, у цьому гетто фашисти закатували, заморили голодом і холодом 4772 особи. Сьогодні тут віднайдено п’ять місць масових захоронень, але їх може бути й більше.

Ще є живі свідки тих трагічних подій. Чимало спогадів залишили по собі старожили. Скажімо, збереглася розповідь жителя Гвоздавки Другої Павла Григоровича Рублі, в якій він повідав, що євреїв зганяли до табору з Молдови, Бессарабії, з Балти, Ананьєва, з Поділля та інших місць.

— Людей заселяли у колгоспні склади, контори, кузні, конюшні. Та з кожним днем полонених прибувало дедалі більше, місць бракувало, тому багатьом довелося животіти під відкритим небом. Ішли дощі, стояла глибока осінь, люди сиділи на землі спинами одне до одного рядами. Між ними був прохід завширшки два метри, щоб могла проїхати підвода. Територію огородили колючим дротом, а її охороняли німці, поліцаї, троє румунів, двох з яких звали Василі-ка та Мітруца. Людей ніхто не годував. Поки їх було небагато, то охоронці дозволяли місцевим жителям обмінювати хліб на одяг полонених, а коли табір переповнився, то вже нікого не допускали, — ділився спогадами старожил. — Селяни кидали через огорожу хліб, картоплю, буряки, моркву. Румун Мітруца, якщо помічав когось із місцевих близько біля огорожі, стріляв без попередження. А от вночі поліцаї та німці збиралися з усіх околиць і катували бранців, вимагаючи коштовності. Вранці біля складу залишалися мертві оголені тіла. Складали їх на підводи самі євреї, які ще мали сили. Румунські окупанти змушували мене вивозити трупи з концтабору до протитанкових ровів та окопів. Тіла скидали і злегка присипали землею...

Є свідчення, що трупи закатованих також скидали в Кодиму, й мешканці прилеглих сіл ще довго не ловили й не їли рибу з річки.

Коли концтабір не вміщав усіх полонених, формували колони і людей гнали у Доманівське чи Богданівське гетто, що в Миколаївській області. Шлях неблизький, тож обабіч польових доріг залишилося чимало безіменних могил. Фашисти безжально добивали знесилених, не шкодуючи й маленьких дітей. Декому з євреїв вдавалося рятуватися втечею, а частіше матері, проходячи через села, просили місцевих прихистити їхніх дітей. На щастя, серед жителів Любашівщини було чимало праведників, які, попри смертельну небезпеку, переховували євреїв у своїх оселях. Якось бездітна сім’я за-брала хлопчика з табору й усиновила його. Інша жінка підібрала двох сестричок, видала їх за власних доньок, а в 1950-ті їх знайшла рідна мати і забрала. У селі Заплази сім’я, попри смертельну кару при викритті, переховувала єврейську родину, яка вижила й довіку була вдячна своїм рятівникам…

У 1993—1994 роках одеські дослідники історії Голокосту Борис Гидалевич і Леонід Дусман встановили перші пам’ятні знаки на офіційно зафіксованих місцях масових захоронень у Гвоздавці Другій. У 2007-у члени одеської іудейської громади «Тиква»-«Ор Самеах» побували на території колишнього концтабору й віддали шану жертвам, похованим у братській могилі. Присутні рабини помолилися біля пам’ятника. Відбулося також перепоховання останків жертв геноциду, випадково знайдених у яру. 2011-го, за сприяння місцевого аграрія Анатолія Артеменка, на місці Гвоздавського гетто встановили пам’ятну стелу, а неподалік, у долині річки Кодими, де теж знайшли останки страчених і померлих, — меморіальну дошку.

Упродовж багатьох років учитель історії Любашівського НВК «ЗОШ І—ІІІ ступенів — гімназія» Валерій Миколайович Бондаренко зі своїми учнями продовжують ретельно вивчати болючу тему знищення нацистами євреїв та представників інших «неарійських» народів у роки Другої світової війни на території краю. Бо ж безневинних людей катували і страчували не лише в Гвоздавці Другій, а й в інших місцях. Так, у самій Любашівці відразу після окупації фашисти розстріляли понад 350, а в Ясеновому Другому — більше 100 осіб. Є могила жертв Голокосту в Троїцькому. Відомі факти розстрілів євреїв неподалік Новоселівки і Маловасилівки, але ті місця поки що не знайдені.