Яке місце посідає сучасна війна в українській і світовій історії? Науковці підкреслюють, що неодмінна перемога України матиме дуже велике, визначальне для всього світу значення. Львівський історик Ярослав Грицак ще два роки тому писав, що Україна є такою європейською державою, «де зараз вирішується майбутнє світу».

Що ж саме відбувається? Неадекватний президент сусідньої держави, яка вже восьмий рік веде проти нас воєнні дії, раптом 24 лютого розпочав повномасштабну війну з бомбардуванням мирного населення і навіть атомних електростанцій та об’єктів. Таку варварську агресію засудив увесь світ, і надає нам всебічну допомогу, щоб нарешті зупинити ворога і притягнути його до відповідальності.

Після переможної війни України з допомогою всього цивілізованого людства нарешті таки постане світ без агресивних імперій. У ньому домінуватимуть демократичні країни, добрі стосунки між державами, високий рівень розвитку і благополуччя всіх народів, забезпечення їх прав і свобод.

Це могло статися ще на початку 90-х рр. минулого століття, коли розпався Радянський Союз. Але проблема, мабуть, полягала в тому, що епохальні, доленосні зміни в історії не можуть остаточно реалізуватися з першого разу за короткий час. Хоч науковці бачили й оцінювали їх цілком оптимістично: згадайте знамениту і дуже популярну тоді статтю американського філософа Френсіса Фукуями під гучною і символічною назвою «Кінець історії» (йшлося про розпад СРСР і припинення міждержавного протистояння та гонки озброєнь).

Тоді не вистачило, мабуть, ні суспільно-політичних сил, ні глибокого розуміння наслідків епохальної події — краху соціалізму. Все було дуже несподівано. А згодом ситуація дозріла: сформувалася постсоціалістична агресивна імперія, лідер якої заявив, що «розпад СРСР є найбільшою трагедією ХХ ст.». І незважаючи на відсутність розуміння ситуації й досвіду державного управління, раптом взявся за відновлення минулого: відбулися війни в Чечні, Молдові, Грузії, анексія Криму і восьмирічна війна на Донбасі, захоплення Білорусі тощо. Натомість ми спостерігаємо глибоке й адекватне розуміння цих подій у демократичних країнах. Особливо принципова й активна позиція США, Великої Британії, Польщі, Литви, Естонії та ін. Знову з’явилася надія всього світу на розумне і справедливе вирішення важливих, актуальних проблем.

Але лише керівникові однієї країни забракло здорового глузду, й він розпочав повномасштабну відкриту війну проти України через її незгоду увійти до складу пострадянської імперії. Увесь цивілізований світ повністю «дозрів» до нової ситуації, ми одержали величезну моральну підтримку і допомогу озброєнням. І через попередній тривалий воєнний конфлікт з росією ми вже мали певний досвід, були певним чином підготовлені до всебічного захисту своїх земель і боротьби з імперією.

Події, що відбувалися вже у перші дні війни, були для нас і для наших друзів величезною ейфорією під впливом рішучих перемог і нездатності непрошених гостей хазяйнувати на нашій землі. Путін не зробив відповідних висновків, а, навпаки, віддав наказ бомбити громадські і житлові приміщення, знищувати людей. Його агресивність, вочевидь, посилилася від того, що він, нарешті, відчув у своєму бункері справжній «кінець історії», кінець своєї довгої і неспокійної кар’єри. Адже в самій росії з кожним днем наростають опозиційні настрої, люди виступають на підтримку України всупереч офіційній антиукраїнській пропаганді.

Для нас, українських науковців, тут нема нічого дивного і несподіваного. Ми завжди розуміли, що російська імперія — явище тимчасове і рано чи пізно вона розпадеться, як і всі існуючі раніше імперії. Одесит Юрій Липа ще у 1941 р. видав за кордоном книжку під назвою «Розпад Росії». Там є слова, які раніше мені здавалися занадто суворими, а зараз вони виглядають непорушною й актуальною істиною: «Єдиним рятунком для існування української державності є цілковите знищення російської великодержавності». Нагадаю, російська імперія вже двічі розпадалася: у 1917 і в 1991 роках. Що буде далі? У сучасному вигляді вона вже не збережеться – потрібна глибока демократична трансформація разом з докорінною заміною керівництва. Тому, як сказав український історик Олександр Алфьоров, «війна України з Росією — це руйнація останньої в світі імперії». Але не все так просто…

Як людина, що викладала «Політологію», я не можу утриматися, щоб не сказати кілька слів про те, звідки беруться авторитарні керівники. Насамперед, через відсутність регулярних демократичних виборів кожні 5 років. Якщо виборів нема чи сфальсифіковані, то доля керівника не залежить від народу, у нього псується характер і поведінка. Він оточує себе відданими і слухняними помічниками й поступово втрачає критичне мислення, зв’язок з народом. Починається авторитаризм, тоталітаризм та всяка неадекватність. І зовсім по-іншому виглядає політика в демократичних країнах: в умовах відкритої конкуренції претендентів обираються найкваліфікованіші й найвідданіші народу, держава розвивається більш успішно, забезпечуючи населення матеріальними і духовними благами, високим рівнем виховання й освіти. Не випадково ж майже всі великі керівники росії зараз відправляють своїх дітей навчатися і жити за кордон, у демократичні держави.

Сучасний світ сприйняв сьогоднішній воєнно-політичний конфлікт як необхідність боротьби із залишками старої доби, що весь час заважали спокійно жити, погрожували окремим країнам і світу загалом. Демократичні держави виступили проти РФ, засудили її політику і тактику, виробили й застосували небачені досі санкції.

Отже, зараз кардинально змінюються епохи: разом з воєнними діями в Україні почалася, можна сказати, світова санкційна електронно-політична війна, в якій беруть участь багато демократичних країн. Їх діяльність спрямована проти держави-імперії, яка залишилася ще від старого світу і претендує на те, щоб у наш принципово новий час, збагачений новими науково-технічними і морально-духовними досягненнями, провадити свою безглузду і жорстоку політику методами минулого століття та ще й згадувати про ядерну зброю.

У нашій сучасній боротьбі нема альтернативи. Це особливо добре розуміють українці, які вже восьмий рік воюють за незалежність своєї держави і встановлення нового справедливого світу. І ми сподіваємося, що це взагалі вже наша остання війна зі старим світом, бо після неї ми вже станемо органічною частиною рідної нам європейської цивілізації, де всі політичні проблеми вирішуються мирним шляхом, а наш одвічний ворог втратить здатність і бажання до нових завоювань.

Слава Україні!

м. Одеса.