Виснажені, але не відсутністю їжі, а вибухом ракет. Ще не усвідомлюючи, що сьогодні вже зустріли справді мирний світанок.

Вони прибувають на залізничний вокзал Будапешту. Опинившись на пероні, ніяковіють. Куди далі, кому ти тут потрібен? Та жіночий голос у гучномовці заспокоює: на них тут чекали... «Шановні українці! На виході з вокзалу працюють волонтери, які нададуть вам всю необхідну допомогу!».

Так, українців тут чекають. Цілодобово. Чекають з дітьми, з тваринами. Навіть для кішок та собак волонтери підготували харчування!

Для новонароджених — памперси, харчування, засоби гігієни. Тут чекають кожного з України, і людину, і тварину. Кожного, хто зумів вирватися із рук смерті.

Can we help you?

В цей момент розноситься гучний, страшний звук. То магістраллю проноситься байкер. Та українські діти присідають, закриваючи очі руками. Ні, це не ракета.

Can we help you? Перериває волонтер. Перекладачі починають збігатися, розуміючи, що жінка не знає англійську. У неї в руках з’являється гарячий обід, в сумку їй кладуть продукти, засоби гігієни, реєструють для виділення місця проживання.

Волонтери працюють цілодобово. Ящики з їжею, одежею, медикаментами підносять постійно. Все для того, аби після перемоги України наші жінки і діти, літні люди змогли повернутися додому. Цілими. Здоровими. Психологічно сильними...