Одна з регулярних авторських програм на «Радіо «НВ» має назву «Таке вже було». Йдеться про часи давні. Жорстокі.

Витоки давніх жорстокостей і несправедливостей можна розглядати й аналізувати, не включаючи емоцій. Про те, що відбувається у нас під час війни зараз, не можна писати холоднокровно й об’єктивно. Ненависть до російських убивць заважає зосередитися на причинах і наслідках злочинів. Але розібратися в них слід тому, що «таке» не закінчилося. Воно продовжуватиметься доти, поки винуватці не будуть покарані.

Ментальні полюси

Безкарність, до речі, — одна з причин рецидиву більшості злочинів. Ракова пухлина путінського режиму розрослася й отруїла весь світ тому, що радянська імперія не була переможена, а згнила зсередини. Продукти її розкладання отруїли не тільки Росію, але саме ця країна стала головною небезпекою для людства у ХХІ столітті. І напад на Україну показав масштаб небезпеки.

У ХХ столітті були пролиті ріки крові, а рани, завдані нацистами, фашистами і комуністами, досі не заліковані. Але ядро рашизму, на відміну від інших тоталітарних ідеологій, є не прагненням до світового порядку — Ordnung muss sein, а прагненням до світового хаосу, безглуздого за своєю суттю. Якщо Гітлер воював за новий «життєвий простір» на Сході, якщо Мао шив червону сукню для Серединної імперії, то Путіну потрібна абстракція. Велика Росія. Навіть ціною її загибелі і загибелі всього живого на Землі.

Для України, де навіть під час війни пам’ятають про посівну, де кожен клаптик землі і кожна хата тепер має господаря, абстракції ціни не мають. Має ціну праця і добробут. А «велич» — це Голодомор й абсолютна влада Кремля. Іншими словами, ми з «братами» ментально живемо на різних полюсах планети, але географічно приречені на сусідство. Однак на сусідство, а не на війну.

Коли банду загарбників проженуть з України і, крім замовників кривавої бійні, стануть поіменно відомі виконавці воєнних злочинів на нашій території, оцінку підлим діянням дадуть суди. У людства є досвід організації таких судів у системі організації Об’єднаних Націй і поза цією системою. Нюрнберзький трибунал, який судив верхівку Третього Рейху в 1945—1946 роках, притягнув до відповідальності 24 німецьких політиків, воєначальників та ідео-логів нацизму. Міжнародний трибунал щодо Югославії, який існував у 1993—2017 роках, притягнув до відповідальності 142 осіб — політиків і військових (сербів, хорватів, косовських албанців, боснійських мусульман і македонців) за звинуваченнями у скоєнні воєнних злочинів та актів геноциду.

Слід підкреслити, що подібні суди, включаючи Міжнародний кримінальний суд у Гаазі (МКС), що працює зараз, розслідують не тільки діяльність окремих осіб. Вони виносять рішення про причини й обставини скоєних злочинів, окремі ухвали щодо обставин і дій, спрямованих на руйнування міжнародного права. Після вторгнення російських військ в Україну МКС, як відомо, в березні прийняв рішення, що зобов’язує росію припинити війну і негайно вивести військові формування з території нашої країни. Але Кремль рішення проігнорував, посилаючись на те, що війни нема, а йде спецоперація.

Не м’яке стримування, а потужна зброя

На жаль, ні у МКС, ні навіть у Генеральної Асамблеї ООН загалом нема способу зупинити війну за допомогою військової сили. А в Раді Безпеки ООН, яка має повноваження для прийняття такого рішення, агресор за-стосує право вето. І це глухий кут. Скільки не показуй членам Радбезу фотографій зруйнованого Маріуполя і не похованих трупів на вулицях української Бучі — ніщо не допоможе. А з боку ро-сійської делегації навіть викличе знущальну реакцію. Мовляв, фото — результат фальсифікації, а людей вбили самі українці.

Вирватися із замкнутого кола кремлівської брехні можна було б, якби Росія та її керівництво опинилися в міжнародній ізоляції і без підтримки всередині своєї країни. Але війна проти України, на жаль, користується підтримкою частини світових лідерів. А рейтинги воєнного злочинця путіна на просторах його «нєоб’ятной» ростуть навіть швидше, ніж після захоплення Криму. Пояснити і те, й інше порівняно легко. Перше зумовлене заздрістю конкурентів до технологічної переваги «золотого мільярда», якому Москва, нарешті, покаже «кузькіну мать». Друге — відсутністю незалежної соціології в поліцейській державі.

Але пояснити — не означає змінити. У близькій перспективі, чим би для загарбників не обернулася війна з Україною, рашизм залишиться домінуючою ідеологією всіх обділених розумом на сьомій частині суші. З путіним чи й без путіна Москва зробить ще не одну спробу ствердити свою велич і поширити хаос скрізь, куди зможе дотягнутися. І є тільки два способи зупинити зростання соціальної ентропії.

Перший — відгородити злочинну державу від світу стіною, виключити її з ООН, як у 1940 році за напад на Фінляндію виключили Радянський Союз. Другий — примусити росію до миру, поки вона не примусила Захід до ядерної війни. У тому і в іншому випадках діяти треба негайно і забути про м’яке стримування агресора назавжди. Бомбардування артилерією і ракетами мирних українських міст, вбивства дітей, зґвалтування жінок і розстріли неозброєних громадян — результат такого стримування.

Потім, як нині президентові ФРН пану Штайнмайеру, доведеться визнавати помилки або, як колишній канцлерці пані Меркель, яка закрила для нашої країни шлях до НАТО, стояти на своєму. Але мертвих в Україні стримуванням не оживити. А тіла вбитих не зупинять агресора на кордоні Євросоюзу. Щоб убезпечити себе від дикої московської орди, треба дати живим українцям в руки зброю. І не старий радянський непотріб, а таку, щоб за потреби могла дістати до стін московського кремля. І проломити склепіння бункера, де ховається недоумкуватий старий.

Нехай таку зброю ніколи не застосують, але сама можливість цього змусить рашистів тричі подумати, перш ніж запустити по українському місту ракету, наїхати танком на цивільний автомобіль або вистрелити з гаубиці по літніх людях, які стоять у черзі за гуманітарною допомогою.

Слава Україні! Смерть ворогам!