Ці слова сьогодні лунають у різних куточках світу. У багатьох країнах Західної Європи, Америки, Австралії і Ближнього Сходу ви почуєте приблизно однакові історії про те, як і чому люди з України — Києва, Бучі, Ірпеня, Херсона, Маріуполя, Миколаєва тощо — змушені були покинути напризволяще свої домівки, аби знайти притулок в інших країнах, де безпечно, а значить, не вибухають снаряди, не руйнують святині, не гинуть близькі…

Яке ж лихо спонукало людей шукати кращої долі далеко від власних осель? Які буревії з корінням вирвали їх із землі, на якій вони жили як нащадки своїх батьків, дідів і прадідів? Чому рідна земля відпустила своїх дітей блукати світом, коли вдома стільки роботи, адже прийшла весна, а за нею — літо? Після буйного цвітіння трав і садів настала пора збору врожаю.

Та ні, не всі поїхали в далекі краї. Значно більша частина українців стала стіною на шляху тієї навали, яка ось уже чотири місяці намагається зламати супротив народу, у крові якого протягом століть струменить одне бажання — бути вільним.

В Україну прийшла війна — сувора, безжалісна, кривава. В уяві сучасної людини це засіб силою змусити супротивника прийняти умови агресора. Нам навіть не потрібно з’ясовувати, хто є жертвою, а хто — агресором, бо сьогоднішні події стали кульмінацією в столітньому протистоянні України з Росією. Застосовуючи середньовічні засоби боротьби, Росія намагається заради самоствердження в останній раз досягти своєї мети — знищити цілий народ, стерти з лиця землі міста і села, загарбати його територію, яку, за традицією імперії, вважає своєю. Дикунство ХХI століття! Такий висновок зробив увесь цивілізований світ і тепер всіма засобами намагається допомогти українцям відстояти свою свободу, незалежність і демократичні цінності. Тож сьогодні, як ніколи, відчувається єднання не тільки українців, а й братніх країн, в яких панує Демократія і Закон.

Своїми агресивними діями РФ порушила всі норми міжнародного права. Ідеологи московської влади, аби виправдати свої загарбницькі дії, намагаються завуалювати їх різноманітними вигадками, але це ще більше розкриває їхню хижацьку мету. Уявіть собі, на фоні існуючих двосторонніх домовленостей, погоджених із міжнародним правом, про визнання України суверенною і незалежною державою РФ за наказом В. Путіна відверто атакує українські міста і села. Від градів, мін і бомб гинуть мирні люди, з особливою жорстокістю знищується все необхідне для життєзабезпечення.

Так, ви можете почути тисячі жахливих історій людей, яким вдалося пережити це страшне лихо. У кожного — свій біль від втрат. Мешканці Гостомеля, Бородянки, Харкова, Волновахи, Сєвєродонецька розкажуть вам про свою біду. Про біду, що сталася в Маріуполі, неможливо спокійно розповідати. Горло стискає спазм і навертаються сльози від спогадів про ті страшні події.

Квітуче місто на березі теплого Азовського моря, що з року в рік розвивалося і будувало амбітні плани стати туристичною меккою, зараз стоїть в руїнах. У ньому немає живого місця, і нічого вже не нагадує колишній рай! Всі будинки зруйновані, у дворах — кладовища, а ворог нахабно намагається переконати тих, хто залишився в місті, що цей апокаліпсис — справа рук українських військ, і що «деенерівські» війська діяли зі «шляхетною» метою — «асвабадить мариупольцев от бандеровцев-националистов». І ось уже на центральній площі Свободи, де любили відзначати свої свята маріупольці, висить ганчірка раші. Ворог таким чином намагається показати, що він тут назавжди, і на доказ цього надає сумнівну «гуманітарну» допомогу тим, хто залишився в місті. Їх не багато, але все ж таки є ті, хто погодився співпрацювати з окупантом або сприймає російську пропаганду як правду.

Психологія людини — це особлива складова її поведінки, вона формується завдяки обставинам, в яких людина певний час знаходиться. Один ладен віддати власне життя заради здійснення загальнонаціональних ідеалів, а інший — продати свого близького задля власного виживання.

Українці як народ існують доволі давно. Вже з Трипільської культури вони формувались як нація. Протягом століть, завдяки певним ознакам ідентичності, виділився окремий генотип, що мав унікальну за своїм складом мову. Ії фонетичний склад наповнений різноманітністю звуків, запозичених у самої матінки-природи. Не марно, ні, не марно у світі її називають солов’їною. Добре попрацювали задля відродження і удосконалення української мови відомі вчені, письменники і поети. То ж хіба можна ставити під сумнів існування української нації? Кому буде цікаво, то почитайте твір українського вченого Олексія Губка «Психологія українця», і вам багато що стане зрозумілим.

Наш ворог, попри свою численність і високу озброєність, діє середньовічними засобами: знищити, залякати. То є свідченням його цивілізаційного розвитку і його місця у світовій історії. Діючи силою, керівництво РФ в останнє намагається довести, що Україна має справу з великою і могутньою країною, чия роль повинна бути домінуючою на міжнародній арені. Примітивно принижувати іншого, щоб на його фоні возвеличитися самому! В народі так і кажуть: сила є — розуму не треба.

То що ж ми бачимо? Україні доводиться протистояти дикій країні з кримінальними замашками. Мало зруйнувати вщент міста і села, потрібно, як належить нащадкам татаро-монголів, забрати все собі як трофей: зерно, метал, промислове обладнання, медичні прилади, холодильники, телевізори, унітази… А найгірше — вислати, як століття тому, українців у далекі краї, навіть не жаліючи малолітніх дітей, щоб вони забули і свою мову, і свої традиції, і навіть свої імена. Це ознаки дикої орди.

Ворог має бути покараним за своє свавілля. Україна зараз єдина, як ніколи, і біля неї

об’єднався весь світ. Ми низько вклоняємося нашим братам із Польщі, Латвії, Литви, Великобританії, США, Франції, Німеччини та багатьом-багатьом країнам, що надають допомогу нашій державі в цей скрутний час. Ми віримо в нашу перемогу і в те, що будуть відновлені наші міста. Віримо в те, що Маріуполь, від якого зараз залишилися тільки звучна назва і жахливі руїни, стане ще привабливішим для всіх друзів, які згодом забажають його відвідати. Тож гостинно запрошуємо до відновленого Маріуполя. Слава Україні і її героям! Слава тим, хто стоїть із українцями пліч-о-пліч!

Маріуполь — Одеса