4-8 липня у швейцарському місті Лугано проходив початковий етап міжнародної конференції щодо відновлення України. Захід довготривалий і багатоступеневий. У 2023 році подібна конференція з відновлення нашої країни відбудеться у Лондоні і, судячи з усього, буде не останньою.

План Маршалла не для нас

Заготовлені для розгляду в Лугано документи можна розділити на три групи. Платформу, представлену нашим урядом, пропозиції, викладені українськими активістами та громадськими діячами, і, зрештою, заздалегідь підготовлену декларацію (начебто підсумок дискусій делегацій, що брали участь у конференції). У всіх трьох випадках ідеться про післявоєнну реконструкцію української держави. От тільки акценти і гасла різні.

Ті, хто з приводу і без приводу в будь-якій події шукає історичні аналогії, у планах щодо відновлення України бачать план Джорджа Маршалла. Розроблені економістами Гарвардського університету під егідою держсекретаря США заходи з відновлення Європи були схвалені шістнадцятьма державами і втілені в життя уподовж майже двадцяти років (із 1948-го до середини 1960-х).

Радянський Союз і його сателіти відмовилися приєднатися до цього плану, а радянська пропаганда подавала його як спробу США взяти під свій контроль політику континенту. Якщо мати на увазі вигнання комуністів з європейських урядів, то спроба вдалася. Вдалося повністю відновити ринкову економіку в країнах Європи, а якість життя населення цих країн фактично підняти до повоєнного рівня США.

У СРСР такого рівня не змогли досягнути до кінця існування імперії, а після її розпаду на пострадянському просторі запанували азійські деспотії, де за шматок хліба довелося платити правами і свободами. Побудована в росії на газопроводах і нафтодоларах деспотія з часом перетворилася на поліцейську рашистську державу. А в суміжних країнах (у тому числі в Україні) держава стала символом тотальної корупції і банального пограбування народу. Жодних планів Маршалла подібні утворення не потребують. Але у кризових ситуаціях (під час війни, наприклад) йдеться не про гарвардські розробки, а про термінові кроки з порятунку країни.

План Маршалла для Європи був прийнятий, до речі, коли війна закінчилася і рятівники отримали можливість підібратися до розбирання руїн. В Україні війна триває, і не факт, що після вигнання агресора за наші кордони українське керівництво погодиться з тотальною реконструкцією держави, а не повернеться до паразитування на шиї зубожілого народу, що переміг. У проєктах документів, представлених на конференції в Лугано, й у виступах перших осіб (глави Єврокомісії та віртуальному виступі нашого президента) йдеться про порядок і принципи відновлення зруйнованих агресором матеріальних об’єктів. І це правильно.

Верховенство права – необхідний фундамент

Однак про верховенство права і суворе дотримання законності в Україні як про фундамент реконструкції держави в Лугано згадали між іншим. Як про очевидне. А воно не є очевидним. Величезні кошти, які передбачають зібрати країни-спонсори для відновлення української економіки (мова про сотні мільярдів доларів або євро), вже привертають увагу ділків і ще більшу увагу вітчизняних корумпованих чиновників та суддів (уявляєте, якими мають бути відкати?!).

І тут варто згадати, що відомий план Маршалла як спосіб відновлення європейських економік передбачав не тільки допомогу спонсорів, не тільки залучення репарацій переможеної Німеччини, не тільки використання власних ресурсів держав-об’єктів допомоги, а й суворий контроль за фінансовими потоками американським урядом відповідно до американського законодавства. Грубо кажучи, США красти нікому не дозволяли.

Зрозуміло, що в Лугано до подібних деталей не опускалися. Та й в Україні спроб спонсорів втручатися в наші справи бояться, як чорт ладану. Однак будь-яка реконструкція (ще Ленін писав) передбачає суворий облік і контроль. А хто пригощає дівчину, той з нею й танцює. Тож усе реальне попереду, а декларації з переліком принципів – не більше, ніж проспекти рекламної контори. Але українським політикам, обділеним під час війни увагою публіки, реклама якраз і потрібна.

На конференцію з відновлення української економіки в Лугано висадився із Києва потужний десант із сотні топ-чиновників і парламентарів (переважно з фракції «Слуга народу»). Метою десанту, як заявляли в Кабміні та у Верховній Раді, було «обкатати» новачків у коридорах європейської демократії. Щоб знали, мабуть, майбутніх спонсорів особисто і не переплутали, звідки течуть грошові потоки і куди впадають.

Кількість українських делегатів, потенційних «відновлювачів» нашої економіки (прем’єр, віце-прем’єри, міністри, народні депутати на чолі зі спікером ВР, помічники, радники, референти) вразила навіть президента Зеленського, який тонко натякнув, що місяцями не мав можливості бачити їх в Україні за місцем роботи. Але ця критика зверху навряд чи здатна вплинути на тих, хто служінню Вітчизні присвятив своє життя. І був вірним, підкреслюю, стовідсотково вірним вказівкам Банкової.

З тими, хто не був вірним або хто в строю не втримався, – розмова інша. Їм не те що в Лугано – до Варшави шлях закритий. Обраний народом мер Чернігова Владислав Атрощенко, наприклад, по дорозі до Швейцарії повинен був перетнути польський кордон. Як і у випадку з п’ятим президентом України Петром Порошенком, прикордонники двічі не дали йому це зробити. А заступник голови Офісу президента Кирило Тимошенко прокоментував цей акт свавілля так, що, мовляв, мер не тим займається і місто обійдеться без нього. Хто там, нагадайте, говорив про верховенство права в нашій державі? Не було і не буде ніякої реконструкції у будівлі, зведеній на піску.

Поки триває війна, поки перемога далека, розбірки серед української політичної еліти не варті великої уваги. Все зосереджене на подіях, що відбуваються на фронті. Але нема міцного фронту без надійного тилу. Про це не можна забувати ні в Києві, ні в Лугано.