Час невблаганний. На відривному календарі (хто практикує такий, паперовий, відлік часу, той зрозуміє) уже злітають аркуші першого тижня серпня. До осені — рукою подати. Вже й не кажу про всі тривоги, які з осінніми дощами-вітровіями налетять на наших героїв-оборонців (бо саме до них звернені — хіба ж не так? — усі наші помисли й молитви).

І все ж, маємо й власні, газетярські, перестороги. У вересні, за багатодесятилітньою традицією, стартує передплата періодики на наступний рік.

Чи розпочнеться вона цьогоріч у нас, на Одещині? Дуже складне питання. За вимогами, які перед нами — редакціями — ставить «Укрпошта», це, так виглядає, неможливо. Бо ще до 6 липня (крайній термін) ми мали собі зі стелі намалювати й остаточно подати до каталогу видань вартість передплати на «Чорноморські новини» на перше півріччя 2023-го.

Чому «зі стелі»? Та тому, що долар, як ви всі знаєте, танцює такого гопака, що й не відати, де висота його польоту. «До чого тут долар?» — здивуєтеся ви. А до того, що і папір, на якому друкується газета, і більшість інших задіяних витратних матеріалів купуються за валюту. Ну, знищили свого часу (без прямих обстрілів від «сосєдушки», але й не без прямих «інвестицій» з-за того ж таки порєбрика з подальшим вирізанням підприємств на металобрухт) цілі галузі, зокрема й паперову. Тепер папір, на якому друкуються газети, — дорожезний товар. Донедавна головним його поставником в Україну був хто? Здогадуєтеся? Саме так — наш нинішній «асвабадітєль». Відтак сьогодні українські друковані медіа (а їх з кожним місяцем стає дедалі менше) мають дуже серйозні проблеми з тим, де і за скільки придбати той папір (як і багато інших матеріалів, задіяних у видавничому процесі).

Ще одна причина нашої, редакційної, тривожності — турбулентність навколо партнерів — видавництва «Чорномор’я». Наразі не вдаватимемося до подробиць, бо гойдалки з поясненнями того, що відбувається, коливаються від «хочемо навести лад, унеможливити зловживання на комунальному підприємстві» (видавництво є власністю територіальної громади Одещини, підпорядковується обласній раді) до «газетне виробництво збиткове, а тому нема сенсу його зберігати». Отакої!

Тим часом на росії газети, вочевидь, є дуже прибутковою справою, бо відразу за ешелонами снарядів і пального окупанти волочать за собою і газети, й іншу агітаційну продукцію, якими засипають щойно захоплені території, аби залучити на свій бік якомога більше місцевого люду. А наші на газетах заощаджують. Бо й справді: навіщо дбати про своє? Частина наших співвітчизників давним-давно привчена споживати інформаційний продукт із сусідніх — дружніх і не дуже — держав, а то й взагалі з тих рупорів, які десятиліттями рвуть горлянку (й набивають кишені, бо там влада знає, у що гроші вкладає) за «руZZкій мір».

Якась така невесела наразі перспектива. Я — не Арестович, єлей у вуха вливати не вмію. Хочу бути відвертою і сподіватися на розуміння. Ми не знаємо, що буде завтра, але гарантуємо, що ті, хто передплатив газету на друге півріччя нинішнього року, і ті, хто залишиться з нами у майбутньому, отримуватимуть «Чорноморські новини» доти, поки зможемо фізично її готувати і розсилати. А ми з вами, шановні наші друзі-читачі, пройшли вже не одне коло пекла за виживання. Вірю: і цього разу зможемо. Бо як не ми, то хто? Хто хазяйнуватиме на нашій землі? Будьмо сильними, послідовними і непохитними. Тільки за таких умов Україна переможе. І ми ще з вами відсвяткуємо відкладене 105-річчя «Чорноморки», й великим гуртом готуватимемося до 110-ліття. Будьмо разом!

Сьогодні ж особливу подяку складаємо тим, хто уможливив своїми внесками-допомогою випуск останніх номерів «Чорноморки»: Анатолій Степанович Глущак, Гільдія власних кореспондентів, Валерій Григорович Демиденко, Лариса і Валерій Євсєєви, Микола Григорович Коваль, Віктор Хомич Медведєв, Володимир Павлович Павліченко, Микола Антонович Пасічник, Ганна Антонівна Рудик, Станіслав Савович Стриженюк.