Осіннє сонце, ще по-літньому яскраве, сліпучо виблискує на бойовій шаблюці, тішить око малиновий козацький прапор… На майданчику побіля пам’ятника Тарасові Шевченку — сакральному місці для кожної української людини в Одесі — ГО «Чорноморське козацьке військо» приймає у своє членство нове поповнення.

Зважаючи на воєнний стан, зібралися не надто чисельно. Якраз стільки, щоби за давньою козацькою традицією утворити бодай невеличке коло. Час — середина дня. В парку, як завше в цю пору, — відпочивальники. Люди підходять ближче, запитують, що відбувається, з цікавістю слухають.

Наперед виходить верховний отаман Анатолій Петько, вітає неофітів із урочистою подією. Далі каже:

— Час нині суворий, вісім років триває війна. Але насправді, як всі ми знаємо, війна з нашим заклятим ворогом продовжується вже сотні років. Наша Незалежність не впала нам з неба, як часом дехто вважає, — всі ці роки українці виборювали свою волю. Сьогодні ця боротьба продовжується у відкритому протистоянні. Наші козаки також воюють на фронті, вони і в теробороні, і волонтерять. Триває робота зі створення козацького батальйону. Тішить те, що наші лави пос-тійно поповнюються.

Новацтво шикується в один ряд, отаман зачитує текст присяги на вірність народові, українському козацтву. Кожен уголос повторює за ним ці на позір прості, але такі глибокі за змістом слова. Мабуть, лише в такий час, коли ворог вдерся в дім буття нашого народу, вони уповні розкривають свій зміст і значення. Новобранці стають на коліно, цілуючи бойовий клинок, яким отаман торкається правого плеча кожного. Затим усі проходять під «шабельним вінком» — двома схрещеними шаблями. Далі кожен цілує козацький прапор, причащається нашим українським хлібом з рук активістки Марії Демчук. Капелан Леонід Болгаров благословляє новоприйнятих. Він бачив ворога в обличчя, перебуваючи в полоні разом з екіпажем судна «Сапфір», знає, що той здатен на все у своєму прагненні знищити нас і нашу незалежну державу.

— Вітаю кожного з новопосвячених, — урочисто виголошує отаман. — Будьте гідними воїнами українського козацтва. Перемога буде за нами!

Загальне пожвавлення, радісні вітання, всі знають один одного. Кожному хочеться сказати кілька слів новачкам. Говорить Сергій Савченко, заслужений художник України, віддавна в козацтві:

— Кожен з нас є носієм цінного спадку — лицарського духу давніх воїнів. Це дуже важливо. Та поки що, на жаль, не всі це усвідомлюють. Цей спадок — історичний, культурний — дійшов до нас ще від Трипільської доби, є ознакою нашої ідентичности, яку українці мужньо відстоюють у цій жорстокій війні.

Слово бере Дмитро Шупта, поет і козацький активіст:

— Від імені літераторів, письменників-мариністів, ветеранів вітаю вас зі вступом до славного козацтва.

— Я родова козачка, — каже Тетяна Мельник, — родом з Олешків. Зараз Олешки окуповані, але вірю, що це ненадовго. Ми, як можемо, допомагаємо нашому війську.

Урочиста посвята в козаки завершується співом Державного Славня.