Документальний фільм під такою назвою з циклу «Український Південь» створений на замовлення Інституту національної пам’яти та за підтримки «Ветеранс Хаб Одеса» наприкінці минулого року.

Це, властиво, короткий ролик, з якого дізнаємося про те, як у перші повоєнні роки (коли ще продовжувалась жорстока боротьба проти відновлення совєтської влади, коли, задавалося, кожен крок упівців відстежувався органами) головнокомандувач Української Повстанської армії Роман Шухевич — Тарас Чупринка приїздив до Одеси на лікування.

Тривале перебування на нелегальному становищі, у підпіллі спричиняло до постійного нервового напруження, стресових ситуацій, підірвало здоров’я командира. Це змусило, врешті, звертатися до лікарів, нерідко — з величезним ризиком бути упізнаним. Бо ж знаємо, що НКВД, МГБ влаштували на нього справжнє полювання. Тому такою небезпечною, ризикованою була подорож за межі західного регіону, аж до Одеси. Орієнтирки з особистими прикметами, фотографії головнокомандувача УПА були розіслані по всій країні.

У кіноролику ми бачимо Романа Шухевича та його зв’язкову Галину Дідик, яка невідлучно була поряд з ним. Треба відзначити портретну схожість виконавця головної ролі (це Олександр Примак, до слова — учасник АТО) зі своїм героєм. На екрані — лише кілька коротеньких епізодів. У них діють також Галина Дідик (цю ролю виконує Оксана Харитонова) та лікар (Олег Рубель). Усі виконавці, звісно ж, не є акторами, у кожного з них свій фах і свої службові обов’язки, але, за їхнім таки зізнанням, охоче погодилися взяти участь у цьому проєкті, хоч не без цілком зрозумілої остороги через певну специфіку. До того ж, ідеться про відомих історичних персонажів, певною мірою знаних з літератури, художнього кіно. У тому числі й зі щоденника Галини Дідик (підпільні псевда Анна, Молочарка), де вона описує, як 1947 року лікувалася на Куяльнику, куди навідалася, щоби все розвідати, а вже у травні 1948-го приїздив з нею Роман Шухевич (під конспіративним, звісно, ім’ям), котрий лікувався в санаторії «Лєрмонтовскій». До слова, записи зі щоденника використано у фільмі.

Та, переглянувши стрічку, переконуємося, що всі добре впоралися з поставленим завданням — властиво, з акторськими обов’язками (якось не доводиться говорити про нібито акторську гру). Й саме цей факт вельми підкуповує у фільмі, адже, як зазначив Олег Рубель, у цій роботі він вбачає елементи авторського кіно.

Бачимо у фільмі натуральні краєвиди Одеси, нині, звісно, вони мають вже цілковито інакший вигляд, але постановочній групі усе-таки вдалося віднайти відповідну, як кажуть кінематографісти, натуру, щоби правдиво все відтворити.

Зрозуміло, що навіть такий короткий фільм — назагал, епізод із життя Романа Шухевича, — не міг обійтися без алегорій — згідно з традицією, притаманною українському кіно, та ще й зважаючи на постать героя. Це і потужні морські хвилі, і грізні скелі… Звучать у стрічці слова з Декалогу українського націоналіста: «Я дух одвічної стихії, що зберіг тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів, щоб створити нове життя». І перший пункт Декалогу: «Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї». Дивовижно актуальні слова!

«Переконаний, — каже у фільмі Роман Шухевич, — що тут, на сході України, нас чекають нові, найсерйозніші справи. Від східної України залежить, чи буде Україна, чи ні. І коли настане час розвалу совітської влади, тоді треба буде організувати українців, пояснити необхідність самостійної України». Дуже актуально як на нинішній день. Бо тема національно-визвольної боротьби українського народу, подвиги нашої героїчної УПА та її історія сьогодні надзвичайно актуальні.

«Ми — нація, ми — воля, щоб спільно творити разом» — це також слова з фільму. Нація, котра, нарешті, усвідомила це і нині дає ненависному ворогові гідну відсіч, яка дивує світ.

До всього мовленого залишається хіба додати, що сценарій написав Володимир Півторак, а режисер-оператор цього ролика — Сергій Мукаєльянц.

Як запевнив після перегляду автор ідеї Сергій Гуцалюк, робота над створенням подібних фільмів продовжується.