Спиратися в оглядах на тексти російських керівників, журналістів і пропагандистів треба з великою обережністю. Найчастіше цей набір звуків і букв розрахований не на рядового споживача інформації, а на начальника, який приймає рішення. Його хочуть до рішень підштовхнути. Однак головного начальника росії підштовхувати в потрібному напрямку небезпечно. У його голові все йде за планом. Лише деякі ризикують порушити ці плани порадами.

Стій там, іди сюди

Одним з небагатьох таких порадників минулого тижня виявився «кремлівський кухар» євгеній пригожин, який опублікував у Telegram статтю «Тільки чесний бій: ніякого договорняка». Порада, викладена в публікації, стосується способу завершення війни в Україні. За примітивністю вона конкурує з добре відомим нам «треба просто перестати стріляти». З одним, щоправда, істотним уточненням: росії необхідно «закігтитися», зберегти захоплене під час війни. Уточнення начебто суперечить меті знищити Україну як державу, яку рік тому висловив господар пригожина. І в той же час не суперечить. Бо закликає воювати до вирішального кінця.

Ще півроку тому господар ПВК «вагнер» про якийсь «договірняк» і не згадав би. Але обстановка на українських фронтах настільки змінилася, що для пригожина небезпека поразки, а то й розгрому, стала реальною. І поки не пізно, треба вигадати щось краще, ніж відправляти у м’ясорубку «глибинний народ» — ув’язнених та осіб, які воліють уникнути кримінального переслідування. Зрозуміло, існують механізми надзвичайних і чергових військових мобілізацій. Державна дума й уряд рф вжили заходів, щоб військовозобов’язані не змогли від призову ухилитися. Але «людські» ресурси вичерпні. А ресурси озброєнь для постачання російської армії вичерпні тим більше.

Але якщо не можна, як хочуть у кремлі, закінчити війну розгромом України, то треба шукати спосіб з українцями домовитися. Або примусити до переговорів. Як у 2008 році примусили до переговорів грузинів, заставивши віддати окупантам Абхазію та Південну Осетію. Якщо ж і цього досягти не вдасться, то, на думку пригожина, «необхідно поставити якусь жирну крапку в спеціальній військовій операції», повідомити всім, що росія досягла результатів, які планувала.

Поразки росії бояться не тільки в росії

У подібних міркуваннях (не тільки пригожинських) є дві очевидні вади. Перша полягає в тому, що від путіна неможливо домогтися згоди на «жирну крапку» в спецоперації, а друга — що домовляються дві сторони. На даному ж етапі з кремлем ніхто домовлятися не буде. Чи вдасться агресору «закігтитися» на окупованих територіях, побачимо в час майбутнього наступу Збройних сил України. І не виключено, що в підсумку цього наступу воєнні дії не зупиняться на кордонах нашої держави, а поширяться на територію агресора. Саме цього в російському керівництві і побоюються.

Військова і політична обстановка у сусідній державі тоді стане схожою на обстановку у всіх програних війнах. І насамперед — на обстановку в російській імперії кінця 1916 — початку 1917 років. З морально дезорієнтованою солдатнею не зможе впоратися ніхто. До стінки поряд поставлять відморозків зразка стрєлкова, системних лібералів, які не встигли емігрувати, і діячів російської культури, котрі з піною біля рота підтримують спецоперацію в Україні. Такий сюжет страшніший за розпад країни і потрапляння в руки бандитів ядерного валізки.

Подібний сюжет, до речі, в пом’якшеному варіанті розглядали аналітики Пентагону в цілком секретних документах, що потрапили нещодавно в пресу. Там ішлося лишень про можливе попадання української ракети у московський кремль. Але важливий психологічний ефект, наслідки якого в глобальному масштабі врахувати неможливо. А перше, що спадає на думку союзникам воюючої України — спробувати завадити або загальмувати остаточне звільнення української території від військ агресора та вихід ЗСУ на визнані кордони Української держави.

У планах — одне, а на ділі — інше

На словах українських військових у Вашингтоні та в європейських столицях підштовхують до початку весняної наступальної операції. Але насправді робиться все, щоб новітня наступальна зброя в нашу країну надходила повільно або не надходила взагалі. Натомість українську армію насичують гаубицями, снарядами натовських калібрів, а військово-повітряні сили — літаками старого радянського зразка. А вони за багатьма параметрами поступаються сучасним російським літакам, не кажучи вже про літаки, що перебувають на озброєнні країн НАТО. Так, це краще, ніж нічого. Наші герої і за допомогою застарілої техніки дають гідну відсіч ворогові. Але в наступі необхідно не давати відсіч, а переважати ворога. Як мінімум, утричі за кількістю і в усіх сенсах за якістю. Поки такої переваги нема, успіх не можуть забезпечити навіть герої. Годі й мріяти.

Союзникам для демонстрації підтримки нашої країни доводиться посилювати політику санкцій проти російської держави, заморожування російських активів на своїй території і демонстративних, але мало ефектних жестів як-от висилання російських шпигунів, що працюють під дипломатичним прикриттям. Санкції кремль навчився оминати. Заморожені активи доведеться повернути росії після війни, а російські шпигуни, змінивши документи, ще в більшій кількості проникають у цивілізовані країни. Стверджувати, що в такій політиці більше шуму, ніж ефективних дій, несправедливо. Подібні заходи працюють. Але повільно. І ро-сійську економіку, як було раніше задумано, не руйнують.

У Кремля є союзники (КНР, Індія, Іран та інші), які здатні агресивну воюючу державу тримати на плаву і навіть отримувати з цього вигоду. У вигляді дешевої нафти та інших природних багатств. А де вигода, там моральні принципи і міжнародне право, м’яко кажучи, відступають на другий план. Та що говорити про дрібниці, якщо держава-агресор, яка грубо зневажає Статут Організації Об’єднаних Націй, займає пост голови в Раді Безпеки ООН? І нема політичної волі, щоб вигнати злочинців звідти.

Але почекаємо. Є воля українського народу змити російську гидоту із землі. Ця воля рано чи пізно все і всіх пересилить.

Слава Україні!