Уже й травень буяє травами, зрошеними-зрощеними щедрими дощами нинішньої весни. Десятої весни, обпаленої війною…

Втомилися? Так. Зневірилися? Ні! Бо якщо зневіримося, то й воювати тим, хто на передовій, марно. За кого — за зневірених?..

Кожному з нас на своєму місці сьогодні ой як не солодко. Але мусимо перти плуга, поки наша Україна не постане в своїх, визнаних світом у 1991 році, кордонах. А далі, якщо хтось захоче до нас приєднатися, зважимо-поміркуємо, чи то нам треба…

Але нині не про це. Нині — про щоденну роботу кожного на своєму місці. Втомлені, але мусимо. Зранені, але живі. «Лупаймо сю скалу…». І переможемо!

Кожен на своєму місці… Ми — редакція «Чорноморських новин» — на своєму. Так, не так час-то, як хотілося б, не в тих обсягах, як хотілося б, але ми стараємося приходити на зустріч з вами, шановні наші читачі. І сподіваємося (знаючи, що й вам нині не солодко живеться), що ви теж будете з нами — продовжите передплату на газету: підтримаєте і нас (фінансово), і себе (інтелектуально). Бо, дещо перефразовуючи відомий вислів, той, хто читає, той більше важить у житті. Нам треба перемогти, а для цього треба бути вагомішими, передусім — інтелектуально.

Передплачуйте, читайте, дискутуйте… Одне слово, будьмо разом!

Принагідно дякуємо тим, хто дописує до газети, передплачує її, а особливо тим, хто своїми коштами (пам’ятаєте Чикаленкове «любити Україну до глибини кишені»?) підтримує українську справу. Отож дякуємо кожному з вас, шановні передплатники, дякуємо авторам, яких бачите на сторінках «ЧН», бо пишуть вони не за гонорари чи зарплату. Й особлива подяка тим, хто ділиться своїм «до глибини кишені» заради того, аби українська газета Одещини разом з усім нашим народом пережила і це лихоліття-війну, написала «Вітаємо з Перемогою!» й продовжила літопис нашого краю у демократичній вільній Україні.

Нинішнє «нехай віддасться сторицею!» адресуємо Олені Станіславівні Алексєєвій, Володимиру Павловичу Павліченку, Миколі Антоновичу Пасічнику, Софії Михайлівні Шеренговій.

Дякуємо!

Редакція «Чорноморських новин».