Сьогодні одним із серйозних викликів в Україні є інвазійний борщівник — отруйна багаторічна рослина, яка сягає 4-метрової висоти. Вона активно заполоняє наші луки, береги річок, узбіччя доріг, лісосмуги…

Масове культивування борщівника припадає на радянські часи, коли, всупереч пересторогам про небезпеку, знайшлися «вчені», котрі радили висаджувати цю рослину як джерело швидкорослого, а відтак і дешевого, силосу. До того ж йому приписували здатність збагачувати ґрунт азотом і, відповідно, спосіб заощадження на добривах. Та чи не головним призначенням борщівника називали протиерозійні заходи, мовляв, міцне коріння рослини вберігає родючий шар від знищення водою й вітром.

У висліді — жодної користі. А от шкода через поширення цієї агресивної карантинної рослини відчутна: захоплення великих площ (десятки гектарів в різних областях, а відтак — сотні по Україні), де могли б рости звичні для нас кущі і трави, та щ й серйозна небезпека для людей, які, необачно торкнувшись борщівника, можуть отримати дуже сильні опіки.