Наприкінці червня в укритті Одеської національної бібліотеки відбулася зустріч із журналістом і письменником Станіславом Асєєвим, автором книжки «Світлий шлях: історія одного концтабору». Ледь освітлене приміщення підсилювало атмосферу розповіді гостя про його перебування в російському таємному концтаборі «Ізоляція» у Донецьку.

На зустріч із Станіславом Асєєвим, який повідав про ув’язнення в «Ізоляції» ще до повномасштабного вторгнення рф в Україну, прийшла, здебільшого, одеська молодь. Серед присутніх було й чимало переселенців — земляків письменника з Донеччини.

«Цю книжку я почав писати ще в полоні, і я мав її дописати. Я просто не міг покинути ці рукописи, бо на них було витрачено багато енергії і часу, — наголосив автор. — Я до певної міри став заручником цієї книжки — скрізь розповідаю про концтабір «Ізоляція».

Із самого початку Станіслав попередив, що в діалозі з ним нема табу. Про своє перебування в «Ізоляції» у 2017 — 2019 роках він воліє розповідати відверто. І робить це вже кілька років поспіль, презентуючи «Світлий шлях: історія одного концтабору» у країнах, де її друкують (а перекладена книжка вже дванадцятьма мовами). І питання від аудиторії посипалися…

На запитання, чи є травматичними зустрічі з читацькою аудиторією із розповідями про тортури у полоні тощо, автор відповів заперечно. Хоча зауважив, що попервах після звільнення у нього викликали стрес навіть прогулянка на свіжому повітрі та похід у магазин, мучило безсоння через табірну звичку (а в «Ізоляції» він провів 28 місяців) засинати при електричному світлі. Терапією ж, за його словами, було написання текстів майбутньої книжки. Робив це на знайдених у камері шматках картону огризком кимось загубленого олівця. Згодом — на аркушах паперу, які йому давали, щоб потім відібрати й з’ясувати, про що він пише. Третину рукопису майбутньої книжки, яку відібрали ФСБ-шники, вивчив напам’ять, як віршики у дитинстві, й після звільнення за обміном швидко занотував...

Окремий розділ книжки присвячено тому, як спілкуватися з людьми, котрі пережили полон та катування. Головна порада — не брати на себе роль психолога і не вимагати одкровень.

Оповідь Станіслава Асєєва — не лише про війну, а й про вибір сенсів і прагнення не втратити людяність, про острах звикнути до тваринного способу життя. У його випадку вижити допомагала любов до рідних і «ненависть, конвертована у стратегію».

Як засновник фонду «Ініціатива справедливості» (JIF) Станіслав Асєєв вважає своїм обов’язком розповідати світові про те, що саме та за чиїми наказами відбувалося і відбувається зараз у по-дібних катівнях, влаштованих росіянами на окупованих територіях. Для цього створено спеціальний сайт. За спостереженнями колишнього бранця, цивільні зазнають жорстокіших тортур, ніж військові.

Найбільшим здобутком своєї теперішньої діяльності вважає оприлюднення на сайті JIF списку нелюдів, які досі катують наших співгромадян на території України. Відтак гарною новиною назвав затримання у Києві одного з катів «Ізоляції» Дениса («Палича») Куликовського, у справі проти якого Станіслав є свідком. Найгірше, побоюються колишній полонений, що більшість катів не знайдуть.

За даними Офісу Генпрокурора України, лише у так званій «Л/ДНР» упродовж 2014 — 2019 років через 160 в’язниць пройшло понад 3,5 тисячі незаконно утримуваних осіб.

Як розповів нам Станіслав Асєєв, незабаром другим виданням вийде його попередня книжка, яка залишилася непоміченою — «Мельхіоровий слон, або Людина, що думала». Він вважає її не автобіографічною, а, скоріше, метафізичною, «про сенс життя у цілому та, зокрема, людей на Донбасі».

Завдяки організаторові зустрічі зі Станіславом Асєєвим — благодійному фонду «Хвиля’91» — зібрані на заході кошти передано на дрони для наших воїнів на донецькому напрямку.