Добре запам’яталося, як украй здивувала відсутність у першому шкільному довіднику з народознавства етнокультурного, світоглядноцентричного поняття море. Чому натоді — у середині останнього десятиріччя минулого століття — троє авторів посібника припустилися скандального огріху? Невже вони не могли знайти переконливу підказку у фольклорних і пісенних джерелах? І як можна забути про море як образ історії, національно-світоглядну складову в універсумі творчості Тараса Шевченка?!

За таких обставин осінила ідея створення першої, пілотної антології української морської поезії — від родоначальника поетичної мариністики в новій літературній епосі Шевченка і до фінішу календарного міленіуму. Моя філологічна освіта, професійна озброєність літератора підказала логістику розвитку традиції знаковими постатями ХІХ століття Пантелеймона Куліша, Івана Франка, Павла Грабовського, Степана Руданського, Лесі Українки, Христі Алчевської. Далі треба було дослідити вітчизняне і діаспорне писемне «мореплавство» буремного ХХ віку.

2004 року книга побачила світ в одеському видавництві «Маяк» і включала твори 150 авторів різних епох і поколінь. 2007-го у двотомній «Літературознавчій енциклопедії» (укладач Юрій Ковалів) окремою статтею зафіксована як вартісна складова у ментально-світоглядній характеристиці українства.

У 1999 році Дмитрові Кременю була присуджена Державна премія імені Т.Г. Шевченка — першому з поетів щедрого талантами українського Причорномор’я. Це стало визнанням неперебутньої цінності його лірико-філософської, публіцистично загостреної творчості, зокрема й мариністичного вектора і змісту. Скажемо так: Кремінь став членом потужної залоги південної поетичної класики пліч-о-пліч з Борисом Нечердою, Тарасом Федюком, Анатолієм Кичинським.

21 серпня Дмитрові Дмитровичу виповнилося б 70 років. Він помер 25 травня 2019-го і похований у Миколаєві, що став неприступною твердинею для рашистів, і де пройшло усе багатогранне творче життя. Зустрінемо цю дату добіркою віршів поета, візьмемо з полиць котрусь із книг з невщербним прізвищем на обкладинці.

І все зробимо, щоб миколаївські суднобудівники найскоріше відправили в плавання по Дніпру і по Чорному морю корабель з назвою «Дмитро Кремінь» (вірш-мрія «Не я пишу — це мною пише Бог»).

А щоб наблизити українську Перемогу, додамо свій рядок-наказ у прикінцевому вірші добірки: «Треба битись, щоб жила — вона!».

Слава Україні!

Слава українському поетичному Слову!