У «ЧН» за 4 січня з інтересом прочитав публікацію «Отаман Заболотний». Утім, будучи трохи обізнаним з фактами його біографії, хочу звернути увагу на деякі неточності, допущені автором.

По-перше, бездоказово стверджується, що Семен Заболотний був уродженцем м. Ананьєва. По-друге, непоінформованого читача може ввести в оману назва Березівка без зазначення району. На Одещині є добре відоме містечко, колишній райцентр Березівка (з наголосом на і), а в колишньому Балтському (нині — Подільському) районі — село Березівка (з наголосом на друге е), розташоване поруч із селом Обжиле, і саме цю Березівку більшість дослідників, зокрема вінницьких, та місцеві жителі вважають батьківщиною згаданого отамана, активного борця за інтереси селянства, проти більшовизму, прибічника УНР. За іншою версією (історика С.М. Богана), місце народження Семена Федоровича Заболотного — с. Тридуби Балтського повіту (нині — Кривоозерського району Миколаївської області). Існують й інші припущення, як-от село поблизу Ольгополя, що на Вінниччині. Невідома точно й дата його народження — 1894-й чи 1892 рік.

До речі, попервах Семен навчався саме в Ольгополі, а вже потім продовжив навчання у Березівці — у школі садівництва, городництва і бджолярства, ставши агрономом рівня бакалавра. У с. Чоботарка Ольго-пільського повіту (нині — с. Заболотне Крижопільського району Вінницької області) мав родичів: саме там народився його дядько Іван Кирилович — рідний брат знаменитого ученого-мікробіолога Данила Заболотного. І в той час, коли Данило був повітовим комісаром охорони здоров’я в Ольгополі, в його робочому кабінеті відбулася несподівана зустріч і довга розмова з племінником Семеном. Це була їхня перша й остання зустріч, і саме про неї знято кіноролик, презентація якого відбулася в грудні минулого року у Південному міжрегіональному відділі Українського інституту національної пам’яті (про цю презентацію якраз і йшлося у матеріалі «Отаман Заболотний» у «ЧН»).

Я звернув увагу на цю публікацію передусім тому, що, живучи і працюючи із 1979 року в Балті, не раз чув різну інформацію, звісно ж, у дусі комуністичної, антиукраїнської пропаганди, про так звану банду Заболотного. Вперше ж відкрив для себе це прізвище у 1980-у: «районка» опублікувала «Спогади повітового редактора» відомого письменника Костя Гордієнка, в яких він пише про мало не примусове з боку партійно-радянських органів (щойно встановленої влади) висвітлення в газеті боротьби з контрреволюцією і бандитизмом та активізацію продрозверстки, зокрема і про боротьбу з «бандою Заболотного».

Тоді ж узнав про існуванні повісті «Лісовий звір» відомого українського письменника і кінематографіста Дмитра Бузька, який за дорученням одеського ЧК (у повісті — Гусько) проник у загін Заболотного і сприяв його захопленню. До речі, пізніше радянська влада за «контрреволюційну» (і дипломатичну) діяльність на користь УНР та інші «заслуги» належно «пошанувала» Дмитра Бузька, завершивши його долю на Соловках і в Сандармоху: у 1937 році розстріляла його в числі сотень (або й тисяч) українських па-тріотів та діячів культури.

Стисла інформація про отамана Заболотного містилася і в новому путівнику «Балта». Однак справжні факти про діяльність «контрреволюційних», «бандитських» загонів на території області й повіту ховалися за сімома замками.

Минуло багато років.

У 2022-у дізнаюся: у щойно виданому альманасі «Твори переможців Всеукраїнського літературного конкурсу ім. Олени Теліги та Олега Ольжича» (Київ) вміщена стаття-розвідка «Семен Заболотний — борець за українську державність на Балтщині в добу Української революції». Її автори — викладач історії Балтського педаго-гічного фахового коледжу А.М. Лекар і його вихованець-студент М.Д. Чорба. Спираючись на праці низки дослідників цієї теми і дотримуючись сучасних вимог до висвітлення історичних подій та місця в них конкретних особистостей, автори об’єктивно й доказово описали цей період минувшини нашого краю і подали правдивий образ борця й людини Семена Заболотного.

З огляду на те, що ця стаття, крім згаданого альманаху, ніде не друкувалася і може викликати чималий інтерес у мешканців Одещини, А.М. Лекар доручив мені передати її для публікації (у скороченому вигляді) на шпальтах «Чорноморських новин».