Разом із журналістами з різних областей України у рамках престуру, організованого Харківським пресклубом, їдемо мальовничою Івано-Франківщиною, що славиться не лише своїми високими горами, стрімкими потоками-річками, багатими лісами, а й корисними копалинами, мінеральними водами.

По дорозі, у селі Лісна Слобідка, бачимо серед поля «вічний вогонь» — це пробивається з-під землі й постійно горить природний газ.

— Кілька десятків років спостерігаємо це явище, — розпо-відає координаторка Івано-Франківського центру журна-лістської солідарності Вікторія Плахта. — Час від часу приїздять фахівці, працюють тут, намагаються його загасити, але вогонь знову з’являється з-під землі.

Горить, мов неопалима купина, мов символ незламності нашого народу.

Як і скрізь, головне багатство краю — люди, які тут завжди славилися високим почуттям патріотизму, національною свідомістю, згуртованістю.

У час повномасштабної агресії Івано-Франківщина стала нашим українським тилом. Щоб дізнатися, як місцеві громади приймають виклики війни, вирушаємо у Матеївецьку ОТГ, що за десять кілометрів від Коломиї, у громаду, яка продовжує жити, працювати і розвиватися.

Сільська медицина — на часі

До громади, створеної у 2020 році, входить 17 сіл. Її територія становить понад 104 квадратних кілометри, а от люду живе тут небагато — лише 8500 осіб.

— Річка Прут розділяє громаду на три частини, тож у нас є три медичні амбулаторії, — розповідає голова Матеївецької громади Любомир Веселовський, який зустрічає нас у селі Перерив. — Територія у нас велика, а людей мало. Частина з них живе у гірських селах, і це створює певні проблеми. Але, попри складнощі, сільська медицина стрімко й активно розвивається. У КНП «Матеївецький центр первинної медико-санітарної допомоги» працюють п’ятеро сімейних лікарів та шестеро медичних сестер. Зв’язок налагоджено і з тими , хто живе у гірських селах і не має по-стійного мобільного зв’язку — щотижня до них приїздять соці-альні працівники, щоб провідати, надати необхідну допомогу.

Керівниця центру Надія Гарасим’як продовжує:

— Маємо власний автомобіль для транспортування важкохворих на вторинний рівень, є свій водій. Та й усі лікарі — з воді-йськими правами. В амбула-торії є новий апарат УЗД та автоматичний аналізатор крові, відтак селяни не мусять їхати до районного центру, щоб зробити аналізи. За записом приймає стоматолог. Підписаний пакет послуг з психіатричної допомоги на амбулаторному рівні. Лікарі приділяють увагу не лише фізичному здоров’ю, але й психічному, оскільки життя під час війни привносить нові виклики.

Люди звертаються з депресіями, тривожністю, і ми з ними спілкуємося, за необхідності скеровуємо до психіатра, який складає план лікування. Ведемо таких пацієнтів, оскільки всі наші лікарі пройшли відповідне навчання з надання психологічної та психіатричної допомоги на первинному рівні.

— Утримання амбулаторій лягло на плечі громади, і ми щоразу виділяємо кошти з місцевого бюджету для покращення матеріально-технічних умов, — зазначає голова ОТГ Любомир Веселовський. — І в амбулаторіях, і в школах — подвійне опалення: на дровах і на газі. Ми живемо посеред лісу. Всі повалені, аварійні дерева використовуємо для опалення. Наше комунальне підприємство займається обслуговуванням і заготівлею деревини. Газ включаємо лише на ніч, у люті морози. Таким чином ми заощадили 1,7 мільйона бюджетних коштів.

Переселенці з місцевим діалектом

— Переселенців у нас нема, — приголомшив нас таким зізнанням пан Любомир. — То на початку війни були переселенці, а зараз вони вже наші, вже свої. Так, їх приїхало багато — близько вісімсот осіб. Ми подбали про житло, гаряче харчування у школах, шукали і знаходили робочі місця. Усі прибулі включаються в життя громади, працюють, приходять на суботники, колядують разом з нами. Ми влаштовуємо спільні посиденьки. У неділю і місцеві, й переселенці грають у футбол чи інші ігри. Більшість з них уже на нашому діалекті почала говорити. На Великдень усіх запросили до церкви і кожному приготували кошики — паска, яйця, ковбаска. Вони були дуже зворушені і вдячні за турботу.

У громаді функціонують греко-католицькі і православні церкви. Конфліктів на релігійному ґрунті нема. Так, у селі Трач в одній церкві — дві парафії, православна і греко-католицька. Один священник служить до обіду, другий — після. Люди миряться між собою.

Сьогодні всі, хто переїхав із гарячих точок України, забезпечені житлом, харчуванням, роботою. І в усіх є одна мрія — якомога скоріше вигнати того супостата і, за можливості, повернутися додому. Втім, є й такі, що вже нікуди не хочуть повертатися.

На захист Батьківщини стало вже 198 членів Матеївецької громади. На жаль, четверо загинули, троє хлопців пропали безвісти. Чимало коштів ОТГ витрачає на волонтерство. Голова особисто їздить на фронт, щоб відвезти допомогу воїнам.

Діти — для фронту, для перемоги

Тут, у Матеївецькій громаді, волонтерять усі, зокрема й діти. Так, учні Замулинецького ліцею зібрали для 77-ї бригади, що боронить Гуляйполе у Запорізькій області, кошти на автомобіль та дрони. Воїни із вдячністю передали ліцею в подарунок бойовий прапор.

Для гостей-журналістів школярі влаштували святковий концерт, під час якого співали, грали на різних інструментах, у тому числі й на старовинних гуцульських цимбалах.

У громаді є два ліцеї — Замулинецький і Трацький, дві гімназії та чотири початкові школи. Активно працює Центр дозвілля дітей та юнацтва. На майданчику зі штучним покриттям відбуваються спортивні тренування, на які приходять і хлопчики, й дівчатка. Директор цього центру Орест Дмитерко розповідає, що діти переважно займаються легкою атлетикою і футболом. Тут зростають спортивні таланти, які успішно захищають честь громади на районному та обласному рівнях.

— Багато хто з наших випускників вступає до фізкультурних коледжів та університетів. Хлопців 2009—2010 років народження запрошують на перегляд у «Карпати», «Колос», «Шахтар». Ми співпрацюємо з клубами прем’єр-ліги. За нашими дітьми постійно спостерігають тренери, приглядаються. До речі, посіли друге місце у чемпіонаті України з футзалу, — розповідає пан Орест. — Ми з такої маленької громади, а дали такий гарний бій.

На спортивний майданчик залюбки приходять і діти, й дорослі, і чоловіки, й жінки. Усі секції — волейбол, теніс, футбол і туризм — працюють безкоштовно.

Учень одинадцятого класу Богдан Гуня вже два з половиною роки займається футболом.

— Вдома мені не цікаво. Спорт — то здоров’я. Відтоді, як тренуюся, практично перестав хворіти, — каже Богдан. — Хочу вступати на фізкультурний факультет до Івано-Франківська.

Усі семеро чоловіків у їхній родині — батько, дядько і брати — на фронті. Тож хлопчина старається порадувати їх і шкільними оцінками, і спортивними успіхами.

Корівки з ембріонів і матеївецькі кавуни

По дорозі заходимо до ново-збудованого храму Покрови Пре-святої Богородиці у Матеївцях. Тут — світло, приємно, панує спокійна атмосфера, видно, що у зведення церкви вкладено чимало творчості й натхнення.

Спорудженням храму, з-поміж багатьох інших справ, займався Петро Книшук, попередній голова громади, засновник і керівник фермерського господарства «Прометей», який помер кілька років тому, залишивши після себе світлу пам’ять і багато добрих, корисних справ. Недарма на його пам’ятнику, а похований він біля церкви, є така епітафія: «Я жив селом, людьми та Україною…».

Його чудова дружина, нині директорка господарства Орися Книшук гідно продовжує справи чоловіка.

— Наше господарство унікальне тим, що від самого початку в нього були вкладені тільки кошти родини і розвивалося воно на банківських кредитах. Ніяких інших великих інвестицій не було, — розповідає пані Орися.

25 років тому господарство починалося з того, що його засновники взяли в оренду телиць, яким пересадили заморожені американські ембріони. Так започаткували вирощування голштинської породи корів, які мають високу молочну продуктивність.

Нині у фермерському господарстві вісім з половиною тисяч пайовиків. Статутний капітал — десять мільйонів гривень. Дійне стадо разом із молодняком становить 550 голів. А ще мають півтори тисячі свиней, власний цех з переробки м’яса. Тут заді-яні понад сто працівників, які отримують непогану для села заробітну плату. Хоча з кадрами нині проблема — чимало фахівців пішли на фронт.

У довоєнному 2021 році фінансові активи господарства перевищували 186 мільйонів гривень, виручка — 166 мільйонів.

— Під час великої війни ми збільшили площі під овочівництво, бо розуміємо, що Херсонщина та Миколаївщина, які давали 80% цибулі та ранніх овочів в Україні, нині потерпають від окупантів. Торік отримали хороший урожай картоплі, помідорів, іншої городини, — розповідає Орися Книшук.

А ще, як би дивовижно це не звучало, тепер тут вирощують власні — матеївецькі — кавуни.

Пані Орися щедро ділиться з нами своїм великим досвідом:

— Рослинництво дає прибуток більший, ніж тваринництво. Але тут не все однозначно. Річ у тім що, зернові культури сьогодні збиткові, а от технічні, зокрема соя, ріпак, а також овочі — прибуткові. Ми завжди старалися знайти такий вид діяльності, який дозволить виживати. І дійшли висновку, що це можливо лише за багатогалузевого аграрного господарства. Потрібно, щоб не було сталих пріоритетів. Скажімо, зараз молоко дає прибуток, на нього великий попит, а м’ясо — десь на межі прибутковості. Завтра ж воно може бути збитковим, і ці збитки мають перекриватися іншими видами доходів...

Як голова господарства і депутатка обласної ради вона добре усвідомлює, що сьогодні у всіх нас єдиний пріоритет — нам потрібно працювати не на прибуток, а на перемогу.

(Далі буде).

НА СВІТЛИНІ: Любомир Веселовський вручає учням військовий стяг.