Люди люблять теорії змов, а в нашому суспільстві ця лю бов особлива. Змови дають можливість легко пояснити виникнення складних проблем і в такий спосіб пропонують прості шляхи їх рішення: варто усунути якогось злого генія — і проблему буде розв’язано.

Соціальні мережі значно спростили поширення інформації — як правдивої, так і оманливої чи маніпулятивної. Так само соціальні мережі спрощують поширення зрад і змов проти «маленького українця».

Енергетика завжди була родючим полем для поширення фейків і змов. Тут дуже активно шукали і легко знаходили «поганих хлопців». З моменту повномасштабного вторгнення ситуація лише погіршилася. Воно й не дивно: масові відключення електроенергії, підвищення тарифу для населення у 2023 та 2024 роках навряд чи комусь принесли радість. А додатковий фактор, який усе ускладнює, — інформаційно-психологічні операції нашого спільного ворога. Російські боти під видом українців намагаються викривати «змови» уряду, олігархів.

А от із розвінчуванням міфів є проблема — потрібно донести до слухача, що простих рішень із нинішніми проблемами в енергетиці банально нема. І щойно хтось вдається до спроби пояснити, як усе насправді, то відразу ризикує потрапити до когорти цих «поганих хлопців», які, власне, і влаштовують змови та тарифний геноцид проти «маленького українця».

У мене нема жодних ілюзій, що цей текст буде сприйнятий усіма читачами. Радше, навпаки, знайдеться чимало «енергетиків із народу», які насиплють три короби доказів з Інтернету, навіть із картинками, щоб розвалити всі аргументи. Дарма, що здебільшого ці «докази» маніпулятивні, нерелевантні або взагалі фантастика, яка не має нічого спільного із реальністю. І все ж спробую.

Міф 1. «Відключення необґрунтовані»

Насправді без відключень — ніяк. І основна їхня причина — російська агресія. Станом на 23 лютого 2022 року потужність українських електростанцій становила майже 55 ГВт. Частину електростанцій ми втратили разом із окупацією територій: Запорозьку АЕС, Каховську ГЕС, Запорізьку, Луганську, Вугледарську та інші ТЕС. А крім цього, втратили значну частину сонячних (СЕС) і вітрових (ВЕС) електростанцій. Станом на 24 лютого 67% встановлених потужностей вітрових електро-станцій були розташовані в Запорізькій і Херсонській областях, значна частина яких окупована. Загалом ми втратили близько 30% СЕС і 90% ВЕС.

А з вересня 2022 року почався російський енергетичний терор: ворог обстрілював електростанції та високовольтні підстанції. Як результат у минулу зиму ми входили з таким обсягом потужностей, яких разом із імпортом було ледь достатньо для покриття попиту. Певною мірою пройти попередню зиму нам допомагали поміркована погода, зростання виробництва гідроелектростан-ціями через велику кількість води і навіть повітряні тривоги, під час яких дещо падає споживання (люди припиняють роботу і йдуть до укриттів).

Тож на початку 2024-го у нас ледь вистачало потужностей. Але з кінця березня до початку травня ворог обстрілами знищив більш як 8 ГВт потужностей. А це майже половина пікового зимового споживання! І тут не треба бути великим математиком, аби зрозуміти, що на нас чекатиме взимку. Звісно, навесні споживання менше, ніж у зимові місяці. Але навіть з імпортом (до 1,7 ГВт в окремі години) ми не завжди можемо покривати попит, тож доводиться вдаватися до відключень.

Міф 2. «Електрики предостатньо»

Саме таке формулювання неодноразово доводилося зустрічати в коментарях у соцмережах. Це використання застарілої інформації. До повномасштабного вторгнення встановлені потужності вдвічі перевищували піковий попит. Але через війну, як це описано вище, у нас катастрофічний дефіцит потужностей — «електрики не вистачає».

Дуже часто пересічні громадяни використовують застарілу інформацію, яка була актуально до повномасштабного вторгнення, але не сьогодні.

Міф 3. «Експортують у Європу, коли самим бракує»

Із цим міфом є два аспекти. Перший: в окремі години може бути дефіцит, а в окремі — надлишок. Так-от, тоді в години профіциту є сенс експортувати — це гроші для національної економіки, сплачені податки і зарплати. Якщо не експортувати, то зберегти її неможливо — у нас немає достатньої кількості акумуляційних потужностей.

Інша річ, коли, наприклад, тотальний дефіцит. Тоді нема комерційного експорту, але є системні перетоки. Останніми тижнями у нас нема експорту, але, природно, є перетоки. Енергосистеми країн Європи — як сполучені посудини. От тільки обсяг, який пішов з країни, має повернутися назад. І неважливо, якщо, скажімо, з України пішло в Угорщину, а назад повернулося з боку Румунії і Польщі. Сальдо перетоків за мінусом торгівлі та аварійної допомоги дорівнює нулю.

Міф 4. «Електрика в Україні — найдорожча у Європі»

Такі повідомлення є відвертою брехнею — тариф для населення в Україні був найнижчим серед європейських країн. У цьому легко переконатися, знайшовши відповідний розділ на сайті статистичного відомства ЄС.

Звісно, в таких дискусіях використовується аргумент про величину тарифу відносно зарплат. Але і на це є контраргумент: у Молдові, яка до російського вторгнення в Україну, була біднішою за нашу країну, тариф вищий. У тому-то й справа, що небагата Молдова не в змозі дотувати низький тариф для всіх, а тому він відносно високий. Натомість у країні працює адекватна система адресних субсидій: не можеш сплачувати повної вартості — отримуєш компенсацію. Бувало, що третина населення отримувала адресні субсидії.

Але це вже тема про проблему адекватної системи субсидування в Україні, яку нам ще належить розробити.

Міф 5. «А чому ми повинні платити цю повну ціну?»

По-перше, а чому такі дискусії не виникають стосовно ціни Інтернету чи послуг мобільного зв’язку? А по-друге, хтось таки має за це заплатити.

Станом на кінець травня різницю між чинним тарифом і реальними витратами покривали дві державні компанії — «Енергоатом» та «Укргідро-енерго», а сума такої компенсації на 2024 рік оцінюється в 150 млрд грн. Через війну ці компанії не мають потрібних коштів. «Енергоатом» втратив Запорізьку АЕС, «Укргідроенерго» — Каховську ГЕС торік, плюс дві великі станції були суттєво пошкоджені нинішньої весни. Компанії просто не мають цих грошей і, відповідно, платять не всю суму. По суті, ми всі отримуємо електроенергію в борг, бо вона не сплачена цілком. А бюджет теж не має коштів. За повідомленням міністра фінансів, діра у бюджеті на 2025 рік може становити 12—15 млрд дол.

Міф 6. «Рішення є: націоналізувати все»

Дедалі частіше в коментарях у соцмережах зустрічаються думки, що потрібно націоналізувати енергетичні активи, і це начебто вирішить усі проблеми.

Перше: левова частка енергетичних активів в Україні перебуває в державній чи комунальній власності. Ця частка була високою до війни і зросла після вторгнення внаслідок низки націоналізацій. Майже весь ринок газу — це «Нафтогаз». Більшість виробництва електроенергії припадало на державні «Енерго-атом», «Укргідроенерго», «Центр-енерго», комунальні ТЕЦ.

Гм… якщо державна власність робить дива, то чому дива досі не сталося?

Друге: у підручниках з макроекономіки написано, що держава часто є неефективним власником активів. Інша річ, якщо запроваджене адекватне корпоративне управління. Але це не наша історія, ну так уже склалося. Принаймні наразі.

Однак не треба читати підручників, щоб дійти такого ж висновку, якщо хоч трохи знати досвід українських державних енергетичних компаній. Наприклад, за кілька років у «Центр-енерго» сім разів змінився менеджмент. Але це і не зробило компанію прибутковою, і не позбавило корупційних скандалів, несплачених боргів, не вирішило вічних проблем із готовністю до зими. А тепер усі активи «Центренерго» знищені. Є чимало питань і стосовно багатьох інших державних енергетичних компаній.

* * *

Сьогодні варто пам’ятати, що агресор намагається поширювати брехню про роботу нашої енергетики. Зокрема для того, щоб сіяти недовіру та розбрат. Тому не слід поширювати міфи і фейки, які допомагають нашому ворогу, котрий намагається нас знищити.

Андріан ПРОКІП, експерт із енергетики Українського інституту майбутнього в Києві,

старший науковий співробітник Інституту Кеннана у Вашингтоні.

Джерело: https://zn.ua.