Наприкінці липня в одеському готелі «Лондонський» пройшов тиждень моди 22th Odessa fashion week. На ньому була представлена і колекція «Українське бохо» дизайнерки Світлани Городецької.

Ніхто не знає, як народжується Шедевр. Великий, такий, що житиме у віках, чи маленький, який подарує свято лише небагатьом. Але механізм його виникнення — один. Він — завжди загадка! І ще — ніколи не з’являється на голому ґрунті. Земля під ним має бути добре удобреною. Роками… Шляхами… Зустрічами і втратами… Він такий — вибагливий. Бо він — Шедевр!

Світлана Городецька — яскрава! Всім своїм виглядом вона випромінює нетутешність. Вона — з інших світів. Пташка, що залетіла сюди з далеких країв — де живуть наші звичаї, де править бал почуття свята, де квартирують жіночі мрії. Де виросли й упевнено стали на ноги шестеро її власних дітей і де щасливими, творчими є неповносправні діти, з якими вона займається, ділиться своїм теплом. І ще — де в одну мить на очах відбувається перетворення середньостатистичних рішучих, суперсучасних вумен на героїнь романтичного дійства, княгинь, у лебедино-легку крилатість, у червоне-степову маковість, у блакитно-глибоку бездонність…

Їй важко серед нас. Серед тих, які у світі споживання звикли до унормованої середньості. Комфортний спортивно-діловий стиль… У всіх країнах, на всіх паралелях і меридіанах. Розмір — оверсайз, стиль — унісекс. Одяг — кросівки, футболки, джинси, кепки… Кольори — чорні або, навпаки, у стилі тропічних папуг… А скільки з’явилося супутніх професій, напрямків, термінів у цьому світі глобального споживання: фешн-консультанти, байєри, маркетологи, глянець, люксовий бренд, капсульний гардероб, модний тред…

Яке все це далеке від того світу, коли львівська Майстриня раптом знаходить якусь незвичну деталь і починає над нею чаклувати… Городецька ніколи не бачить, для кого створює одяг. Вона просто творить майбутній Шедевр… Із свідомо-підсвідомості на поверхню виринають пропорції, лінії, відтінки, в які органічно впишеться ця деталь (деталь, яка за-блукала сюди з інших світів). Потім починають свій яскравий танок кольо-ри (радикальні, яскраві чи навпаки, теплі, пастельні). А ще — здатність тримати форму (ховати недоліки фігури) чи, навпаки, бути податливою, линути ніжно до тіла. Льон, шовк, мережива, вишивка… Потім — тех-ніка виготовлення. Поєднання автентичної старовинної вишивки та в’язаних гачком елементів. Потрібно, щоб ця — нетутешня — деталь сиділа на своєму місті впевнено, щоб нічого не заважало їй сяяти, випромінювати стиль, підкреслювати оригінальність, престижність, шик, наближувати майбутнє... А після цього вже настає час царства аксесуарів — браслети, коралі, шарфи, капелюхи, персні, ремені… Все підкреслює вашу індивідуальність, все працює на вашу розкутість, сміливість, на відкритість до змін!

— Найбільше щастя для мене, — зізнається пані Світлана, — навіть не тоді, коли жінка щось купує, а тоді, коли жінки переміряють мою колекцію.

Я бачила цей яскравий кураж. Коли на зустрічах, спочатку — трохи зверхньо, навіть чванливо, жінки повільно розглядають вивішені на плечиках строї. Потім хтось з молодих і гарних починає щось приміряти, фотографуватися. Згодом це дійство затягує ще кількох. А потім уже настає якесь святкове священнодійство: всі починають перевдягатися, шукають локації до фотосесій, миготять сукні, штани, сорочки, вишиванки… Строї злітають догори, падають донизу, все плине в якомусь незвичному шалу, феєрверку, в натхненному карнавалі… Всідаються на чоло капелюхи, припасовуються коралі, закручуються шарфи, розлітаються у польоті руки, грайливо виставляється стегно, оголюється ніжка, заклично підморгують очі… І все має зафіксуватися на фото! Це вже не середовище гордовитих самовпевнених жінок, це вже магічне свято захованої десь глибоко в душі жіночої сутності.

Колись я написала книжку «Жінка в лахмітті правди». Й ось на очах, ніби тут і зараз, відбувається друга дія цієї книжки. Жінка скидає навішане на нею віками, соціумом, ритмом життя лахміття й шукає себе іншу. В нових просторах, часах, стилях і взаємодіях…

Зізнаюся, сама була учасницею цього яскравого свята перевтілення. Свята приміряння-перевдягання-фотографування, яке не очікувано подарувала нам дизайнерка Світлана Городецька.

Ми, українці, зможемо змінити світ, якщо самі навчимося змінюватися, ставати новими. Коли світ споживання, який захопив усе довкруж, вся фешн-індустрія — з мережами-брендами, з горами одноманітних одеж, із забрудненими аніліновими фарбниками річками-океанами, з виснажливою працею жінок Пакистану, Китаю, Бангладеш — розщепить свої кліщі і впустить у життя щось нове, свіже, екологічне, не серійне.

Колись в Одесі класні майстри-кравці гонорово говорили про свої вироби: «Це не ширпотреб, — це ІНДпошив» (для довідки: в радянські часи ширпотреб — це «предметы широкого потребления», індпошив — «индивидуальный пошив»).

Світлана Городецька не любить створювати навіть дві однакові речі. Вона просто будує свій неповторний світ. Витягуючи з глибини віків тонкі речі, мотиви, нюанси, що завжди робили жінку — Жінкою! Адже мода — «це хронологічна послідовність, орієнтована на формування постійно нового». З далеких сіл, із давніх скринь їй привозять фрагменти стародавнього одягу, й вона дає їм нове співуче життя. Ці фрагменти дуже природно, лагідно вкладаються на плечі сучасних красунь, перетворюючи їх на лебідок-царівен.

Бренд Horodetskaboho існує вже вісім років. Світлана Городецька представляла свої колекції у США, Греції, Франції, Великій Британії, Польщі. Зараз — у Словенії.

Пані Світлана працює у стилі етно-бохо. Етно у її роботах знову стає новим та актуальним. Жіночий світ, орієнтований на фешн-індустрію, важко впускає до себе «білих ворон». Але нам, українкам, поставлене ще одне надважке цивілізаційне завдання — створити середовище, де наше етно-бохо було б природнім та яскраво переконливим. Не будьте ж лінивими й примітивними. Знайдіть у своїй шафі плечики для речей у стилі етно-бохо, відчуйте себе у потоці часів і традицій, здивуйте шанувальників, створіть нове комфортне середовище, і ви побачите, як чужий і неласкавий до вас світ зміниться й посміхнеться захопленими очима сучасників…

Світлана Городецька — одна з перших на цьому дуже складному, економічно малоефективному, але натхненно-прекрасному шляху. Вона створює Шедеври!

м. Любляна (Словенія).