Восьмого вересня 1994 року, після того, як Одеса відзначила своє 200-річчя, пішов із життя її вірний захисник, відомий письменник-мариніст, моряк, громадський діяч Іван Петрович Гайдаєнко.

Він був, як сказав класик української літератури Максим Рильський, «людиною з Одеси». Хоча письменник народився далеко від її берегів — у степовому та холодному Казахстані, куди за наказом царя заслана доля занесла з України його діда та всю родину.

З’явившись у цей світ, немовля, назване Іваном, вперше побачило його у вогні та згарищах Першої світової. ХХ століття було щедрим на війни, і він сповна дізнався про їхню жорстокість і мерзотність. Після фашистських в’язниць Іспанії та Німеччини, фронтових доріг Другої світової письменник обрав своєю дорогою в житті миротворчість. І в книгах його, і в справах — все кричить, волає про справедливість для простих людей, про чесність і порядність людини, про мир у нашому спільному домі, на планеті Земля.

Закінчилась його епоха на початку 90-х. Зникла країна, якій він віддав найкращі роки свого життя. Письменник застав лише перші роки незалежності України, але побачити отчий край кращим, багатшим, а український народ щасливішим йому так і не довелося. Цікаво, а що б він сказав сьогодні — ця людина-трибун, яка билася у мирному житті, як на фронті, проти брехні та зради, лицемірства та хабарництва, бюрократів та бездумних чиновників, піднімаючи на щит великі моральні поняття великодушності та милосердя.

Його завжди хвилювала доля українського народу та його Батьківщини.