Один із п’яти пунктів українського Плану перемоги передбачає поглиблення економічного співробітництва із союзниками. Акцент — на спільному видобуванні та глибокому переробленні корисних копалин. Безумовно, майбутня повноцінна інвестиційна діяльність у цій царині неможлива без виконання першочергових пунктів плану — геополітичних, військових та безпекових. Але готуватися треба вже тепер, адже налагодження виробничих процесів у видобувній галузі — справа багатоетапна й доволі тривала. Передовсім важливо осучаснити нормативну базу та продовжити реформування дозвільної, правоохоронної й судової систем, що відкриє шлях для іноземних грошей і технологій ще навіть до завершення війни.

Що Україна може запропонувати партнерам

Логіка президентського плану передбачає, що спільне видобування й захист критичних ресурсів, якими володіє наша країна, мають не лише величезне значення для її економічного розвитку, а також є гарантією для убезпечення від можливих майбутніх посягань ворога. Тому, за словами Володимира Зеленського, Україна пропонує США, Євросоюзу та іншим ключовим партнерам укласти спеціальну угоду про спільний захист наших ресурсів, спільне інвестування й використання відповідного економічного потенціалу.

«В Україні зосереджені природні ресурси і, зокрема, критично важливі метали ціною в трильйони доларів. Це, приміром, уран, титан, літій, графіт та інші стратегічні й стратегічно цінні ресурси, які посилять у глобальній конкуренції або росію та її союзників, або Україну і демократичний світ», — наголосив глава держави, зауваживши, що наші поклади критичних ресурсів разом із глобально важливим потенці-алом України у виробництві енергії та продовольства є одними з ключових загарбницьких цілей рф.

В інтересах цивілізованого світу — не допустити нарощування коштом українських територій ресурсної бази агресора, натомість використавши відповідний потенціал для повоєнного відновлення та прискорення економічного розвитку України й отримання інвестиційного прибутку тими, хто готовий підтримати її грошима, технологіями та досвідом. Адже ще в перші місяці Великої війни ми зрозуміли: галузь надрокористування буде одним із пріоритетних напрямів розвитку під час повоєнної відбудови: це й про матеріали для будівництва, і про ресурс для забезпечення нашої енергонезалежності, і про додатковий експортний потенціал та про розвиток нових для країни галузей виробництва з високою доданою вартістю.

На сьогодні в Україні розвідано понад 20 тисяч родовищ та проявів майже 120 видів корисних копалин. У різній кількості в нас є майже всі види корисних копалин, які використовує людство. Левова частка розвіданих ділянок має промислове значення. І якщо за обсягами видобування горючих матеріалів — нафти, газу, кам’яного вугілля, торфу — Україна не може конкурувати з провідними світовими експортерами, забезпечуючи ресурсом переважно власні потреби, то за запасами деяких видів рудної сировини й неметалічних корисних копалин ми — серед європейських і навіть світових лідерів.

Скажімо, до Великої війни частка України у світовому видобутку каоліну становила 18%, марганцевих руд — 10%, залізної руди і графіту — по 4%. До того ж маємо поклади низки рідкісних металів — цирконію, молібдену, германію, стронцію, урану…

Загалом, займаючи лише 0,4% суші, наша країна, за оцінками на початок століття, мала у своїх надрах 5% мінерально-сировинного потенціалу світу. Тепер через багато розвіданих по всій планеті родовищ корисних копалин ця частка дещо зменшилася, однак залишається доволі значною. Головна ж проблема при цьому — тимчасова втрата доступу до частини покладів через окупацію ворогом територій на півдні та сході країни, а також зруйновані потужності з видобування, первинної переробки і збагачення поблизу лінії фронту та проблеми з логістикою.

Для відновлення потенціалу по завершенні війни знадобляться грубі гроші та сучасні технології (не лише для нових родовищ, а й для підвищення продуктивності чинних). Із цим і мають допомогти міжнародні партнери. Адже майже увесь внутрішній ресурс упродовж багатьох років доведеться спрямовувати на відбудову критичної та житлової інфраструктури, що зруйнував ворог.

Як забезпечити умови для інвестицій

Водночас до приходу іноземних інвесторів маємо готуватися уже тепер: лише запрошення «товстосумів» навіть через укладання угод про спільну діяльність із державами-партнерами може бути недостатньо. Адже власники капіталів і технологій передовсім оцінюватимуть сформоване у країні інвестиційне поле та нашу власну готовність (інституційну, законодавчу, навіть ментальну) до налагодження довірливої співпраці з потенційними партнерами.

Бо ж уже маємо приклади не надто успішної спільної діяльності з деякими світовими лідерами, скажімо, компаніями Shell, Chevron та ExxonMobil, у газовидобутку. Перемовини щодо спільного видобутку газу зі щільних порід (сланцевого) велися ще з 2012 року, у 2013-у з’явилися перші домовленості. Однак після російської анексії Криму та початку війни на Донбасі проєкти зупинили. Партнери пояснили свій вихід з України безпековими ризиками, адже найперспективніші ділянки розташовані на Донбасі та на Харківщині. Але, вочевидь, річ була не тільки в безпеці.

«Насправді інвестори можуть працювати у країні навіть під час війни. При цьому задіюється інша система страхування ризиків. І тепер провідні компанії світу працюють у доволі ризикованих регіонах — і в Африці, і на Близькому Сході, і в Латинській Америці. Інша справа: для того, щоб залучати інвесторів з топових компаній, потрібно сформувати нормативні передумови для цього. Адже ті ж Shell і Chevron пішли з видобувних проєктів в Україні не через власне небажання і не через ризики (хоча це й було формальною причиною). Реальною причиною була постійна зміна «правил гри» на видобувних ринках», — пояснює в коментарі «Укрінформу» експерт з питань енергетики Геннадій Рябцев.

Якщо ж ці правила будуть сталими, прозорими, зрозумілими для інвесторів, якщо всі процедури допуску партнерів на відповідні ринки будуть спрощені, Україна, на його думку, отримає суттєвий приріст інвестицій, зокрема й портфельних. Це допоможе Україні як економічно, так і іміджево.

Щоб досягти цієї мети, маємо завершити реформування галузі надрокористування, що можна (і треба) робити, не чекаючи на завершення війни. Реформа передбачає надання автоматизованих прозорих адміністративних послуг у режимі онлайн, спрощення доступу та осучаснення геологічної інформації, зокрема завдяки оцифруванню всього масиву геологічної інформації, необхідної як надрокористувачеві, так і іншим зацікавленим особам. Україна повинна ухвалити новий Кодекс про надра, який би імплементував у вітчизняне законодавство європейські норми в цій галузі, а також реформувати Державну службу геології та надр у межах реформи держ-управління.

Низку важливих кроків за цими напрямами вже зроблено: більшість спецдозволів на видобуток корисних копалин продають через відкриті аукціони в системі Prozorro.Продажі. В Україні діє «Електронний кабінет надрокористувача», формується Інтерактивна мапа корисних копалин (карта спецдозволів, родовищ, рудопроявів), ухвалено Закон №2805-IX, що передбачає дерегуляцію та осучаснення «правил гри» у галузі надрокористування. Також підписано Меморандум з Євросоюзом про стратегічне партнерство в цій царині, Україна бере участь у розробленні проєкту Сировинної стратегії ЄС до 2030 року.

Нещодавно уряд затвердив Перелік ділянок надр (родовищ корисних копалин), які мають стратегічне значення для сталого розвитку економіки та обороноздатності держави, що надаватимуться у користування через проведення конкурсів на укладення угод про розподіл продукції. До переліку увійшли понад два десятки родовищ титанових руд та супутніх мінералів (ванадій, скандій, цирконій, апатит, гафній, ставроліт, тантал, ніобій тощо), 20 родовищ залізних і 10 — нікелевих руд, понад 10 ділянок із видобутку калійних солей, кілька родовищ графіту, руд золота, цирконієвих, магнієвих, берилієвих, мідних руд, олова, флюориту, певні ділянки танталових, стронцієвих, алюмінієвих, літієвих руд та бариту.

У Кабміні вважають, що затвердження аукціонного переліку ділянок зі стратегічними надрами забезпечить створення прозорих механізмів отримання спеціальних дозволів та підвищить інвестиційну привабливість галузі надрокористування.

Які напрями найпривабливіші

Незважаючи на війну, потенційні інвестори вже цікавляться можливостями роботи в Україні. Зокрема, для спільного видобування та первинної переробки одного з найдефіцитніших нині на світових ринках металів — літію. І це може бути прикладом для інших: підготовчі роботи (розвідку, розроблення документації, оформлення дозволів тощо) можна виконувати, попри воєнні ризики.

На прикладі того ж літію. За твердженням фахівців, до року знадобиться для буріння свердловин, щоб підтвердити запаси на розвіданих ділянках. Ще з пів року піде на вивчення якості сировини, скажімо, з’ясування, чи піддається український літій збагаченню, що дасть змогу використовувати його для виробництва батарей, чи ж годиться тільки для виготовлення нетехнологічної продукції. Далі — підготовка техніко-економічного обґрунтування. Отже, реальне будівництво шахт може розпочатися лише за два роки після укладання домовленостей. А, окрім шахт, потрібні ще ж і збагачувальні фабрики та потужності для первинної переробки. Це — ще кілька років. До того ж Україна зацікавлена у більш глибокому переробленні видобутого на своїй території, щоб на експорт ішли не первинно оброблена сировина чи навіть збагачений концентрат, а хімічні сполуки, з яких безпосередньо вироблятимуть готову продукцію. Ще вигідніше виготовляти батареї безпосередньо у нас.

«Частина видобутих тут корисних копалин обов’язково має перероблятися в Україні. Наприклад, треба будувати завод з виробництва літій-іонних чи інших батарей на нашій території, враховуючи те, що у нас є необхідна сировина. Така спільна діяльність була б величезним плюсом для України. Адже йдеться про високу додану вартість. І готову продукцію ми потім можемо продавати по всьому світу. Це, зокрема, робочі місця для українців, високі заробітні плати, податки, експортна виручка і так далі», — наголошує в коментарі керівник аналітичного напряму «Мережі захисту національних інтересів» «АНТС» Ілля Несходовський. Маємо, за його словами, створити умови для того, щоб розміщувати виробництво в Україні було вигідніше, ніж, скажімо, у Польщі чи в Німеччині.

Геннадій Рябцев водночас зазначає, що, всупереч твердженням деяких популістів, іноземні інвестори не зацікавлені у масовому вивезенні видобутої у нас сировини. Робити це нема сенсу. «Навіть у країнах Близького Сходу, які є провідними експортерами енергоресурсів, давно змістили акценти з постачання сировини. Вони намагаються експортувати дедалі більше готової продукції. Тим паче, що в Україні є вся необхідна база для переробки — інженерна, технологічна, кадрова і так далі. Використовувати ці можливості буде вигідні-ше і компаніям, які займатимуться інвестуванням в розроблення наших надр», — упевнений експерт.

До того ж тепер у нас досить обмежені можливості для сировинного експорту через блокування більшості морських портів. Тому Україна зацікавлена у тривалому інвестуванні всього виробничого циклу — від розвідки до отримання продукції з високою доданою вартістю.

Про вигоди спільного надрокористування

Безумовно, фінансовий ресурс, якого катастрофічно бракує Україні сьогодні і якого, на жаль, катастрофічно бракуватиме під час повоєнної відбудови, — одна з ключових переваг співпраці нашої країни з міжнародними партнерами щодо експлуатації надр. Друга вигода — прихід в Україну передових технологій розвідки, видобування та переробки корисних копалин. Третя (за деякими оцінюваннями, найважливіша) — чинник безпеки.

«Робота на території України великих іноземних корпорацій збільшить імовірність того, що нам активно допомагатимуть у разі нової агресії росії. Навіть більше, це буде запобіжником від такого нападу. Москва розумітиме, що в цьому разі йтиметься про агресію не тільки проти України, а й проти американських та європейських корпорацій, і, відповідно, більшою буде ймовірність, що Сполучені Штати Америки та держави ЄС втрутяться у конфлікт», — вважає Ілля Несходовський.

З цією тезою погоджується й Геннадій Рябцев: «Залученість транснаціональних корпорацій до процесів видобування та переробки корисних копалин в Україні, зокрема на її чорноморському шельфі, може бути одним із факторів стримування агресора від подальших деструктивних дій проти нашої країни».

Паралельно з підготовкою інвестиційного поля для майбутніх капіталовкладень в надрокористування держава, на думку експертів, має вести активну інформаційну кампанію, розповідаючи українцям про переваги такої співпраці. Адже досвід деяких попередніх реформ свідчить, що будь-яку згадку про можливе залучення до економічних процесів у країні іноземців частина наших співвітчизників сприймає негативно: мовляв, «розбазарюють, розпродують національні багатства за безцінь…».

«Насправді ж для нас набагато гірше, якщо видобуту в Україні сировину масово вивозитимуть українські олігархи, що скупили ліцензії, не платять податки, які через вплив на парламент отримують різноманітні пільги щодо залізничних, морських перевезень, купівлі електроенергії для видобутку і так далі. Це те, що ми тепер маємо, тобто глобальну корупцію у видобутку копалин, через яку втрачаємо мільярди доларів. Залучення міжнародних інвесторів — це не розбазарювання коштів, а якраз боротьба з тими внутрішніми спритниками, які дійсно грабують країну», — вважає Ілля Несходовський.

Нагадаємо, що, згідно з Конституцією, усі надра належать українському народові й не можуть передаватися, продаватися чи даруватися іноземцям. Ідеться лише про залучення інвесторів, щоб отримувати спільну вигоду від експлуатації цих природних ресурсів. Звісно ж, якби Україна сама мала необхідні кошти і технології для цього, потреби ділитися з кимось прибутком не було б. Але за нинішніх умов такий шлях видається безальтернативним.

«Думаю, кожен інвестор знає, що сказати жителям громад, де вестимуть видобуток чи переробку корисних копалин. Адже є ціла низка переваг для тих, хто мешкає у районах, де відбуватимуться відповідні виробничі процеси. Входження в регіон будь-якої топової компанії розпочинається зі сприяння соціально-економічному розвитку громади. Спочатку закладається підґрунтя для того, щоб цей розвиток був сталим, вкладаються гроші в громаду, а вже потім — у видобуток», — каже Геннадій Рябцев.

Компанії, за його словами, зацікавлені в тому, щоб на підприємствах працювало якомога більше громадян, котрі мешкають в цій громаді. Саме така соціально орієнтована поведінка й вирізняє портфельних інвесторів, які зацікавлені в тому, щоб у людей, на чиїй території вони провадять свою діяльність, було все добре, від тих, хто «вхопив і втік».

«І чим менше буде останніх та чим більше буде тих, хто приходить усерйоз і надовго, хто зацікавлений у підтримці громадськості, хто до-тримується стандартів соціальної відповідальності, тим краще буде для кожної громади, регіону та для України в цілому», — упевнений Геннадій Рябцев.

Із приходом провідних світових компаній у галузь видобування корисних копалин Україна зробить також важливий крок до впровадження європейських норм екологічності такої діяльності, виконання відповідних директив ЄС. Міжнародні корпорації, які звикли дотримуватися посилених норм екологічної безпеки за кордоном, прийшовши на наш ринок, дотримуватимуться цих норм і в Україні, вважають експерти. А за ними, сподіватимемося, «підтягуватимуться» й інші гравці.

Джерело: https://www.ukrinform.ua.