Фелікс Кохріхт презентує свіжий номер альманаху «Дерибасівська — Рішельєвська»

Чи багатьом відома адреса прописки Фелікса Кохріхта — журналіста, культуролога, рафінованого поціновувача модерного живопису і різностильного джазу? Це не провокаційне питання з наміром порушити існуючі заборони на розголошення персональних даних. Ці відомості доступні широкому загалу з 2000 року, коли почав виходити літературно-художній, історико-краєзнавчий ілюстрований альманах «Дерибасівська — Рішельєвська».

Із першого номера цього квартальника і до найсвіжішого випуску під № 96 Фелікс Кохріхт є незмінним редактором видання. А реквізити подають адресу та електронну пошту Всесвітнього клубу одеситів, що і є доступною адресою (пропискою) редакції.

Бібліографи та історики друкарської справи на півдні України вивчили і задокументували сотні (!) назв журналів і альманахів різними мовами за приблизно два століття — починаючи з першої третини ХІХ. Неспростовний факт: одеський альманах і за безперервністю виходів у світ, і за кількістю номерів перевершує будь-яке відоме періодичне видання подібного типу в нашому місті.

До серпня 2023 року Кохріхт редакторські функції і обов’язки здійснював у тандемі з Євгеном Голубовським, який у змінюваному складі редколегії зазначався його заступником. Це не свідчило про якусь підпорядкованість, бо Євген Михайлович був також редактором — з 1990 року — газети «Всемирные одесские новости». Обидва керманичі бралися за справу у всеозброєнні журналістського досвіду, відшліфованого літературного стилю і навичок залучення до співпраці на ниві життєстійкої, трудомісткої, нерідко контроверсійної чи полемічної дисципліни — дискурсу Одесики.

А якими вітрами занесло на донині штормові широти гуманітаристики і Кохріхта, і Голубовського? Адже Фелікс Давидович за першою професійною освітою — медик, Євген Михайлович закінчив Одеську політехніку. Тут маю пригадати обставини і атмосферу наприкінці післясталінського десятиріччя. Наше покоління, не обтяжене трагічними спогадами і провинами старших, потужно резонувало на поезію ровесників, що зазвучала в студентських аудиторіях, робітничих цехах, навіть стадіонах. Вірші звучали по радіо, їх друкували на сторінках газет і журналів. У кількох кроках від Дерибасівської відкрилася перша в Україні книгарня «Поезія». Виникли неформальні творчі

об’єднання, де гуртувалися представники суміжних мистецтв, де можна було розкрити і перевірити індивідуальні здатності, мистецькі ресурси.

Одним з притягальних осередків для обдарованих була молодіжна газета, розташована як і всі інші редакції тої незабутньої пори, на вулиці Пушкінській. Невеликий колектив редакції повсякденно керувався імперативним правилом: цікаву і змістовну газету неможливо випускати без активної участі й допомоги позаштатних авторів, постійних дописувачів. Саме з цього добробату помічників молодіжної газети 60-х років прийшли в журналістику такі видатні постаті, як Борис Дерев’янко, Євген Голубовський, Юлій Мазур, Володимир Гоцуленко. З належним пієтетом називаю в цьому ряду (об’єктивно — значно довшого для переліку) Фелікса Кохріхта.

Називаю тих, з ким починав працювати в згадуваній вище газеті, дружив, підтримував добросусідські стосунки, стежив, як вони употужнюють непересічні письменницькі здібності. Їх прізвища зафіксовані в підшивках низки газет, які вони створювали, власних книг, видавничих проєктів, що сукупно складають багатотемну і багатолику Одесику, для відродження якої вони доклали багато зусиль, винахідливості й сміливості.

В новому тисячолітті у фарватері, прокладеному «Вечірньою Одесою», продовжує пошуково-дослідницьке плавання збірник «Південний захід», видання краєзнавчого спрямування вчених одеських вузів. Але флагманську місію утримує альманах «Дерибасівська — Рішельєвська», чиє 25-річчя від заснування, сподіваємося, відзначатимемо у 2025 році.

Будьмо разом з популярним виданням, яке на чолі з нещодавнім 85-річним ювіляром Феліксом Кохріхтом мотивовано коригує змістове наповнення з драматичними викликами воєнного сьогодення, розширює україномовний контент публікацій.