Реставрація паризького собору Нотр-Дам тривала п’ять років. Вона завершилася святом, на яке до столиці Франції з’їхалося багато високопоставлених гостей з усього світу. Політичних оглядачів та експертів цікавить, певна річ, що один глава держави сказав іншому і як відлуння слів позначиться на подіях. Але важливе не лише це. Важливі декорації, на тлі яких ті слова виголосили. Важливий християнський символ, сам собор Нотр-Дам.

Християнство здає позиції

Ще донедавна такий символ об’єднував частину людства по обидва боки Атлантичного океану, частину віруючих і невіруючих у решті світу. Християнство розуміли як неодмінну частину людської цивілізації. Не тільки духовну і культурну, а й політичну та економічну частину. Такою ж частиною цивілізації довго вважали інші світові релігії. І мало кому спадало на думку, що у ХХІ столітті можливі релігійні війни, організований терор і ненависть, які повертають нас в епоху Середньовіччя.

Але так сталося. Християнство поступається позиціями в країнах, де вважалося фундаментом, основою всього сущого. Поступається не тільки світові невіруючих, а й агресивному і неста-більному мусульманському світові. Локальні релігійні війни тепер сприймаються багатьма як норма. Ба більше, частина християн-державників, ігноруючи заповідь «Богу — Боже, кесареві — кесареве», йде на повідку у рашистів. Саме з цієї причини на свято відкриття Нотр-Дам не запросили делегації деяких країн, зокрема російську — «православне» обличчя путінського режиму. На християнське свято прибув, щоправда, Дональд Трамп. Обраний президент США формально є християнином, проте людиною войовничою, яка відроджує велику державу, а не християнство у Сполучених Штатах.

Усі президенти США, зауважу, були віруючими християнами, але тільки 39-й очільник держави — баптист Джиммі Картер — спробував на практиці втілити християнські ідеали в життя. І вкрай невдало. Спів-вітчизники досі вважають Картера одним із найгірших президентів. А одним із найкращих називають Рональда Рейгана, якому Біблія слугувала лише довідником, як телефонна книга.

Утім, я відійшов від теми. Повернемося до Дональда Трампа, який візит до Парижа на сто відсотків використовував як шоумен з метою реклами.

Як шоумен на тлі Нотр-Дам він зробив і низку заяв, які нічого не означають, але можуть бути ви-тлумачені як здатність вирішити все за 24 години. Щоправда, ситуація в Україні цього разу не згадувалася. Зручно було промовчати і про події в Сирії, де падав і, врешті-решт, упав один із найжорсткіших сучасних диктаторських режимів.

Падіння режиму

На падінні сирійського режиму варто, мабуть, зупинитися детальніше. Батько і синок правили Сирією кілька десятиліть. Але Хафез Асад, за всієї під-ступності, був фігурою світового масштабу, одним із засновників БААС (Партії арабського соціалістичного відродження), другом СРСР і непримиренним ворогом Ізраїлю, а Башар, який вчився у Лондоні на офтальмолога, і гадки не мав, як управляти державою, де його мусульманська конфесія (алавіти) становить незначну меншість. Спадкоємець престолу не успадкував авторитету і розуму батька, але успадкував крайній ступінь жорстокості. Включно із застосуванням хімічної зброї проти сирійців, масовими репресіями і руйнуванням міст. На цьому ґрунті він зійшовся з іншим воєнним злочинцем — путлером.

Співпраця стала взаємови-гідною. Башар отримав росій-ське посилення, бомбардування непокірних підданих з повітря, а москалям дісталося кілька морських і військово-повітряних баз. Та фактичний контроль над віссю Тегеран — Близький Схід. Аж до Єгипту, оминаючи Ізраїль. Злочинний тандем проіснував би довго, але корективи внесла боже-вільна ініціатива путлера — агресія в Україні із значними втратами людських і фінансових ресурсів. Скоро росіянам уже було не до Башара Асада, якого в Сирії ненавиділи всі. Включно із сирійською армією, яка при зіткненні з прихильниками загального джихаду просто розбіглася.

Башара перемогли і вигнали з країни колишні вояки ІДІЛ і соратники Аль-Каїди, на яких і проби ніде поставити. Ніхто не знає, як вони розпорядяться завойованою Сирією, але нічого хорошого, скоріш за все, не вийде. Ні для кого. Розташовані поруч країни мовчать. Бо бояться. Тільки росіяни шукають контакти з терористами, щоб зберегти свої бази. До Москви, за чутками, вже збирається делегація бороданів із пропозицією не чіпати сирійські бази. Що ж спадкоємці Бен-Ладена зажадають натомість — нікому не відомо.

Звичайний трампізм

Але повернімося в країни цивілізовані. До воцаріння Дональда Трампа, його інавгурації, залишається трохи більше місяця. Більшість головних державних постів уже розподілена, а ті, що залишилися, без зусиль за-твердить Конгрес і Верховний суд. Добудова стіни на кордоні з Мексикою — теж справа вирішена, потік емігрантів у США зменшиться. Але Великому Дональду цього мало. Заважає Конституція США, а саме — безумовне право на громадянство тих, хто в Сполучених Штатах народився. Це гарантує американська Конституція, її 14-та поправка, ухвалена 1868 року. Скасувати Конституцію теоретично можливо, але практично — ні. Для цього необхідна юридично оформлена згода влади у трьох чвертях штатів.

Це відомо всім, включно з Трампом. Але цими днями в інтерв’ю телекомпанії NBC News майбутній глава США заявив, що Основний Закон він може скасувати особисто. Через виконавчу владу. І зробив би це раніше, якби не завадив ковід-19. Така заява є відвертим закликом до зміни державного ладу. Вона має стати предметом кримінального розгляду, а потім — початку імпічменту. А якщо не стане, то американська Конституція — фікція. Країною керує диктатор, а не Закон. Так, у Трампа все схоплено, але навіть республіканці у Сенаті та в Палаті представників не промовчать. І Верховний суд образиться.

Частина експертів вважає, що Великий Дональд узагалі не може обійтися без провокацій. Як у внутрішній політиці, так і в зовнішній. Треба чекати, як він вчинить у кожному з випадків. Американці чекати вміють. Вони ні з ким зараз не воюють. А наша країна воює. На інавгурацію провокатора вона чекає з тривогою.

Слава Україні!