«Зараз нас підтримує лише Україна. У майбутньому, коли станемо незалежною країною, ми обов’язково орієнтуватимемося на Україну», — каже журналістка, омбудсман башкирського народу Айгуль Ліон. Усе життя вона бореться за відокремлення пригноблених нині в Росії національних республік. На Кавказі лідерство належить Чечні, Інгушетії та Дагестану. У Поволжі й на Уралі тримаються за свою ідентичність Татарстан і Башкортостан.

Про ситуацію в Башкортостані Айгуль Ліон, яка останні кілька років мешкає у США, розповіла в інтерв’ю «Лівому берегу» (https://lb.ua/). Вона вірить, що Башкортостан має великий потенціал боротьби за свою незалежність і перемогу.

— Під час затяжної війни українці покладають надії на новий розпад Росії на кшталт того, який стався на початку й наприкінці ХХ століття. Серед багатьох поневолених у Росії Башкортостан вважають одним з лідерів регіону Ідель — Урал (Волга — Урал) не тільки за економічними показниками, а й за рівнем національної свідомості. Вам як башкирці ці надії не видаються безпідставними? Чому?

— Так, це не безпідставно. Башкирська самосвідомість залишається дуже сильною, попри намагання Росії та її колаборантів, таких як очільник республіки Радій Хабіров і компанія, залякати народ. У Башкортостану великий потенціал для боротьби й перемоги. Масові протести біля гори Куштау та в Баймаці продемонстрували, що народ може миттєво зібратися й вийти на протест. Я впевнена у своєму народі.

Сьогодні сили на повалення російської влади мають лише національні республіки. Я дуже сподіваюся, що інші держави наслідуватимуть приклад України і підтримають національні рухи в боротьбі за незалежність від Російської імперії. Ваше минуле — це наше майбутнє, ваш пройдений шлях до незалежності й демократії в перспективі ми теж маємо пройти.

— Чи змінюється думка США та Європи про головне для вас питання: якщо почнеться розпад імперії, кому надати підтримку — «єдиній і неділимій Росії» чи демократичним процесам у національних республі-ках, які входять до її складу?

— Лідери Демократичної партії США завжди підтримували «єдину й неділиму Росію» й ніколи не розглядали розпаду СРСР та Росії як варіант розвитку подій. Ви пам’ятаєте, що на це страждав і республіканець Джордж Буш-старший, який напередодні розвалу СРСР приїздив до Києва й умовляв Верховну Раду не виходити зі складу імперії. Ту промову Буша досі називають «курчам по-київськи». Якби в листопаді 2024 року перемогли демократи, я точно знала б, як вони поводитимуться. Щодо республіканця Трампа, то зараз мало хто може спрогнозувати його дії щодо Росії, бо він дуже непередбачувана людина.

На жаль, в Америці та Європі дуже сильне лобі «хороших росіян»: президент Байден зустрічався з Навальною, її соратники бігають по високих кабінетах американських конгресменів і представників європейських урядів.

Звісно, на відміну від «хороших росіян», башкири чи татари не мають якогось лобі. Ми не можемо донести до керівників на Заході свою думку про можливість розпаду Росії, що було б найкращим варіантом для світу й демократії. Бо народи, які перебувають у складі цієї недофедерації, мають право на окреме існування, поза межами Росії. Ми не можемо залишатися у складі імперії, де знищують нашу мову, нашу культуру, історію, наші народи. Також ми не можемо приєднатися до російської ліберальної опозиції, бо в прекрасній Росії майбутнього нема місця нашим мовам і нашим проблемам.

— До речі, про мови. 2017 року Путін видав указ, яким у національних республіках Росії дозволено не вчити мови корінного народу. Проти цього протестували в Татарстані й Башкортостані. Професія вчителя башкирської мови перейшла в розряд неперспективних. Яка зараз ситуація в школах Башкортостану?

— Сім років тому в Росії скасували вивчення мов корінного народу. Вивчення російської обов’язкове, вивчення башкирської — ні. І в Татарстані, і в Башкортостані дуже протестували проти цього закону. Фактично зі шкіл вигнали рідні мови корінних народів. Тепер російську офіційно називають рідною мовою. Зрозуміло, це веде до повного зникнення башкирської. Росія робить усе, щоб національні мови вмерли. А ще недавно, у 1960—1970-х у школах й університетах Башкортостану всі предмети викладали башкирською. Зараз кажуть, що нема наукового потенціалу башкирської мови. Є! Є кадри, які можуть працювати безпосередньо башкирською та англійською мовами, оминаючи російську.

Мова — це не килим, який можна покласти до скрині й зберігати. Мова — це живий організм, який повинен зростати, розвиватися й доповнюватися. Кухонною мовою довго не протягнеш, зникне літературна мова — не буде кому писати твори і, головне, не буде кому читати.

— Якою мовою розмовляєте в родині?

— Моя донька народилася в Америці, змалечку потрапивши в середовище, де я спілкуюся башкирською, а батько — англійською. Спочатку дитина ігнорувала питання башкирською або відповідала англійською. Але потім це перебороли, поставивши умову: ми поїдемо в Башкортостан, де бабуся розмовляє лише башкирською і не знає англійської. І ось ми в Башкортостані. З моєю мамою, сестрами й братами вона розмовляє башкирською мовою. Але на вулиці в селі під час зустрічей з дітьми з’ясовує, що вони не розмовляють башкирською! 5-річна дитина плаче: я не маю з ким гратися, бо ніхто не говорить башкирською! Було боляче дивитися на дитячі сльози й усвідомлювати: я її «обдурила», кажучи, що в Башкортостані розмовляють башкирською. Але зараз усе минулося: вона прекрасно розмовляє башкирською і вважає себе американською башкиркою.

— Розкажіть про себе та родину.

— Я народилася в глибинному селі Башкортостану й закінчила школу-інтернат №1 імені Рамі Гаріпова в Уфі. З другого класу нам почали викладати російську мову, а до того ми взагалі не знали російської. Телевізор у ті часи ще не відігравав зловісної русифікаторської ролі. Діти дивилися його від сили кілька годин на тиждень: «В гостях у казки», мультфільми. Своє дитинство ми проводили надворі в різноманітних іграх. Згодом я вступила в Башкирську республіканську гімназію, де був чималенький конкурс і суворий відбір з іспитами.

У юності я закінчила кафедру татарської журналістики Казанського державного університету й довгий час працювала в Казані. Усе своє свідоме життя борюся за свою самобутність, свою мову й свою культуру. Розуміння, що Башкортостан має стати незалежною державою, прийшло до мене ще за шкільною партою. Хоча дехто це почав розуміти аж після початку повномасштабної війни проти України.

Потім я стала мовною активісткою й залишалася нею, навіть коли жила в Казані, в центрі національно-визвольної боротьби татарського народу. У 1990-х національно-визвольний рух у Татарстані, на відміну від Башкортостану, був дуже сильний. Розуміла, що вільний Татарстан означатиме незалежність і для Башкортостану.

Згодом вийшла заміж і ви-їхала до Америки. Маю двох дітей: син у коледжі вивчає біохімію, бо збирається стати лікарем. Донька навчається в середній школі. Обоє вільно володіють башкирською. Мій син став башкирським націоналістом. Часто бачу на його сторінці в інстаграмі гнівні дописи англійською про політику Росії. Він багато пише про башкирів і башкирську музику. Це неабияк мене тішить, бо син виріс тут, в Америці.

Після переїзду до Америки я відразу почала шукати татар і башкирів у Лос-Анджелесі. Знайшла, познайомилася й через кілька років стала лідером місцевої діаспори. Тут мені вдалося об’єднати ці два народи, бо загалом вони діють самотужки, що цілком вписується в політику Москви. У деяких містах башкири не приходять на акцію татар, а в інших — навпаки. Лише в Лос-Анджелесі нам вдалося об’єднатися, і зараз важко уявити, щоб хтось зумів нас роз’єднати.

У Росії залишилися мама й родичі. З мамою підтримую зв’язок, але поїхати не можу, бо ще у 2022 році вирішила, що не мінятиму закордонний паспорт і не поїду до Росії, аж поки вона не перестане воювати з Україною. З родичами не спілкуюся, бо маємо різні погляди.

— В одному інтерв’ю полонений в Україні молодий башкорт каже, що лише він один з кількох земляків знає і розуміє башкирську мову. За вашими прогнозами, якщо не зміниться ситуація, скільки ще протримається ваша рідна мова?

— Ще 20 років тому я розу-міла, що ми, башкорти — меншість і нам загрожує зникнення і народу, і мови. Зараз це перейшло на новий рівень — мову знищують абсолютно без сорому й докорів сумління. Водночас на війні в Україні знищують і сам народ.

Ця ситуація нагадує мені один випадок. Якось я з родиною поїхала на відпочинок до Мексики. Дорогою автобус зупинився на автентичний обід. Між столами ходили індіанці — чоловік і жінка, які співали й танцювали. Радісні туристи почали знімати фото й відео цієї вистави, а я плакала. Просто уявила свій народ, башкортів, яких Росія намагається перетворити на такий самий ляльковий, бутафорський народ, що розважатиме московських туристів, які в цей час питимуть та закушуватимуть.

— До речі, в тому ж інтерв’ю 35-річний полонений каже, що незалежність Башкортостан здобуде вже не за його життя. Чи можна сказати, що півтораміль-йонний народ уже змирився?

— Так, цього молодого чоловіка звати Шаміль. Можливо, так справді думають у Башкортостані, а можливо, Шаміль, який сидить в українському таборі від початку року, просто має недостатньо інформації. Я вважаю, що ми здобудемо незалежність ще за мого життя. Розумію, що це дуже оптимістично, але я в це вірю. І не тільки вірю, я борюся, бо розумію, що маю зробити свій внесок у здобуття Башкортостаном незалежності. Адже в цих полонених у родинах по 4—6 дітей, які чекають на повернення батьків.

— На війні проти військ Путіна воює рота «Башкорт». Башкир з мого рідного містечка на Черкащині воює проти Росії із 2014 року з невеликими перервами. Тобто приклади є. Скільки має минути часу, щоб цей рух переріс у масовий?

— Я чула про роту «Башкорт», але не знайома з хлопцями. Щодо башкирського народу, то треба визнати, що він і досі отруєний московською фашистською ідеологією. Це мине з настанням економічного колапсу імперії. Уже зараз в Уфі й усьому Башкортостані стрімко зростають ціни, війна набридла людям, багато хто не хоче воювати й мріє, аби це якнайшвидше закінчилося. Для прозріння народу має бути поштовх, копняк, чарівний пендель на зразок тих, що були під час протестів біля гори Куштау та в Баймаці. Ніхто не може передбачити, скільки на це знадобиться часу: може, тиждень, може, й 10 років.

— За даними українського дослідника Олексія Копитька, станом на 18 листопада саме Башкортостан лідирує серед російських регіонів за кількістю офіційно загиблих на цій війні — 3482 убитих. Половина прізвищ загиблих — башкирські й татарські. Чому башкири йдуть воювати за Путіна? Це завдяки кремлівській маріонетці, так званому голові республіки, корупціонеру Радію Хабірову? Чи є інші причини?

— Існує давня російська традиція — у національній периферії молоді неможливо знайти роботу. Ще до повномасштабного вторгнення я розмовляла з людьми з Баймацького району, а там понад 80% населення — башкири. Так-от, ще тоді в селах Башкортостану майже не було чоловіків — виїздили на роботу до Сибіру й працювали в нафтогазовій галузі місяцями. Ще до війни Радій Хабіров обі-цяв повернути їх усіх додому. І справді повертає, але вже у трунах. Раніше чоловіки втрачали на заробітках здоров’я, а тепер їх просто знищують фізично на війні в Україні.

Інша причина — десятки років нав’язують російське «победобесие». Під його впливом башкирські чоловіки теж хочуть стати «героями». І, нарешті, тюркське панібратство серед людей, які не цікавляться політикою чи економікою і готові йти на війну просто через прохання сільського голови. Мені було боляче, коли так відправили всю філармонію міста Сібай на війну — і ці чоловіки співали й танцювали на вокзалі так, ніби їхали воювати проти якихось загарбників. Я плакала, коли бачила ці кадри. Писала, докоряла їм, але все марно. Один танцюрист уже загинув. Частину провини треба покласти й на Радія Хабірова, бо мало хто з башкортів іде воювати з власної волі — їх умовляють або мобілізують.

Мені дуже прикро й соромно, що багато башкирів воює й гине в Україні. Сьогодні прочитала, що моя колега з телебачення, з якою ми разом училися в башкирській гімназії, підписала контракт з російською армією. Відома актриса теж. Нібито освічені й розумні люди, а таке творять. «Повернемося з перемогою», — кажуть вони.

Від такого мене просто вивертає. Коли я була в Україні, щоб робити інтерв’ю з військовополоненими башкирами, то представлялася українцям казахською журналісткою — так було соромно.

— У сучасній історії Башкортостану є епізод, який вважають перемогою національних сил. Мова про протести башкирів біля шихана (одинокої гори) Куштау. Спроби російського капіталу розробляти вапняк на горі Куштау спровокували кількаденні протести башкирів. У конфлікт довелося втрутитися Путіну й прислухатися до учасників протесту. Відтепер башкири щороку святкують цю перемогу. Це перший камінчик майбутнього національного тріумфу чи лише випадковий епізод?

— Треба визнати, що біля шихана Куштау протестували не лише башкири, а й татари, чуваші й навіть росіяни. Це вже був зразок справжньої політичної нації. От у Баймаку (сутички з російськими силовиками під стінами суду в цьому місті) були тільки башкири.

— Радій Хабіров особисто помстився організаторові протестів Фаїлю Алсинову: відправив його в тюрму на чотири роки за нібито розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Навіть прокурор просив не тюрму, а поселення. Це спроба залякати народ?

— Це була спроба знищити башкирський національний рух в особі Фаїля Алсинова, якого любить і поважає башкирський народ. Однак я думаю, це тимчасовий успіх Хабірова. А от затримання під час суду над Алсиновим 80 осіб справді було спробою залякати народ, перш за все — його свідому частину.

— У 1991-у понад 90% населення України проголосували за незалежність, хоча за два роки до цього прихильників незалежності заледве набралося б 10—20%. Ситуація в Башкортостані нагадує українську в другій половині 1980-х. Що, на вашу думку, може переломити ситуацію? У чому ховається смерть Кощія?

— Я сподіваюся на економіку. Якщо в Росії станеться ще один економічний колапс, народ дійде до межі й вийде на вулиці, як було під час повалення монархії Романових, коли в магазинах не було хліба. Дуже хочеться, щоб під час розпаду імперії не спалахнула війна між народами. Адже в Башкорто-стані майже три однакові національні групи: росіяни, башкири й татари. Треба ще один безкровний розпад імперії на зразок того, який стався в 1991-у. Бо нам ще платити Україні репарації за загублені життя й знищене майно. І я не приховую, що ми маємо допомогти Україні подолати наслідки війни, бо після розвалу Росії це буде й наша відповідальність, національних республік.

— В Україні 1991 року близько 70% населення становили українці. Нині башкирів у Башкортостані, за офіційними даними, — лише 31%. Можна мріяти про незалежність за такого стану справ?

— Зазвичай я наводжу приклад Казахстану, де казахи 1991-го становили меншість населення, що не завадило їм через 30 років переломити ситуацію. Частина росіян виїхала, виїхали німці, а казахи залишилися. Оскільки мусульманські родини мають багато дітей, ситуація швидко вирівнялася. Зараз у Башкортостані не рідкість, коли молода родина має по 6—7 дітей, і цілком може повторитися казахська історія. Звісно, сидіти склавши руки, бо нас мало, ніхто не буде. Ми в Башкортостані маємо сформувати політичну націю разом з татарами. Тоді зможемо переломити ситуацію й розраховувати на успіх, бо росіяни залишаться в меншості. Хоча й серед них є різні люди. Є ті, хто підтримує незалежність Башкортостану, а є й ті, хто не змириться з розвалом Росії. Тому нам треба творити політичну націю незалежно від того, скільки там буде башкортів.

— За свою історію башкорти 14 років опиралися навалі Чингізхана та його наступників. Народ безліч разів повставав проти Російської імперії. 1918 року Башкортостан мав своє національне військо. Зараз можна сказати, що історія починає свій новий цикл?

— Так, справді, історія має здатність повторюватися. Ми з товаришами зараз живемо за кордоном. Наш національний лідер у 1917—1920 роках Закі Валеді працював у Башкорто-стані, аж поки не довелося тікати. Однак усе своє свідоме життя він жив Башкортостаном: писав книжки, зустрічався в Німеччині з полоненими під час Другої світової війни башкортами. Приблизно ту саму роботу робимо й ми. Тобто ми повторюємо цю історію, впадаємо у відчай, знаходимо сили підвестися й тягнути цього воза далі. Я дуже сподіваюся: коли цей цикл почнеться знову, то дійде до логічного завершення — незалежності Башкортостану й власної армії. Розум відмовляється вірити, що нинішня Росія виживе, законсервується й надалі погрожуватиме сусідам і всьому світу.

— Інязор (глава) ерзянського народу сутички башкирів з російськими силовиками під стінами суду в місті Баймак Сирєсь Боляєнь (Олександр Болькін) якось сказав, що саме Україна буде орієнтиром і центром тяжіння для народів, які звільняться від пут російського імперіалізму. Мені здається, що тюркським народам усе ж ближчі Казахстан і Туреччина. Як гадаєте?

— Звісно, ми покладаємо великі надії на Казахстан, але мало віримо в Туреччину, яка зараз демонструє дружбу з Путіним. Якось давно, ще до війни на Донбасі, мені в Лос-Анджелесі сказала знайома з Туреччини, що в кожної країни є свій Путін: у Росії — свій, у Туреччини — свій. Тому на Туреччину надій нема, а на Казахстан є. Але зараз нас підтримує лише Україна. У майбутньому, коли станемо незалежною країною, ми обов’язково орієнтуватимемося на Україну. Тут більше демократії, ніж у Казахстані чи Туреччині.