Простіше кажучи: 47-й президент США в ролі тріумфатора, диктатора, імпровізатора, модератора, генератора (ідей)... І ще з півсотні слів-іменників підказує моя поетична пам’ять — вони ж римуються? Алфавітний порядок ще більш інтригуючо спонукальний до розмислів, пророкувань чи й імпульсивних заперечень: на початку йдуть визначення — агітатор в парі з адміністратором. А наприкінці — фундатор у сусідстві з цивілізатором.

Розумію, що у читача попередній абзац викликає напруження: чого це літератор, та ще й у солідному віці, починає розводитися стосовно подій і персони глобального світу. Прагнеться слави/неслави диванного коментатора!? Ні, як журналісту, мені випало співпрацювати з Борисом Дерев’янком і як штатним працівником редакції, так і позаштатним. Мій винятково обдарований однокурсник, не будучи консерватором, серед багатьох новацій на шпальтах «ВО» запровадив рубрику «Публіцистичний щоденник письменника». Він знав можливості специфічної автури, розумів вагомість публіцистичного слова у підрадянський час. Які глухі ремствування це викликало у чисельних вузівських викладачів марксистсько-ленінського приходу, звиклих усе підряд пояснювати ідеологічними цитатами, керуючись начотницьким гаслом, що компартія — це розум, честь і совість.

Повернемося до Дональда Трампа, до його інавгурації. Був відмінений військовий парад. Якось погасили кілька сот тисяч уже реалізованих квитків для присутніх на урочистостях у Вашингтоні. Якась буденність, схожість з репетицією проведення таки ж неординарної церемонії, за телетрансляцією якої стежила планета.

Скільки урядів, партій, економічних та військових еліт зрозуміли 20 січня, що ліків від безсоння, неконтрольованих тривог не існує. Фармацевт Трамп приписує плацебо, а для практичного взорування пропонує свої рекомендації та вимоги, висловлені в першій сотні підписаних указів у дієслівній формі наказового способу.

Річні бюджети-2025 у багатьох країнах можна відправляти в архіви державних установ уже зараз — за цільовою непридатністю.

Екзамени розпочалися нібито різнопредметні, але за критично стислим регламентом. Штаб Трампа і він особисто заздалегідь і грунтовно підготувалися до цих іспитів, діагностування, ургентних операцій без знеболювання.

Для Європи у форматі ЄС і НАТО (в першу чергу!) Ілон Маск продемонстрував на телекамери викид угору правої руки, що нагадує заборонене фашистське вітання. Звичайно — вихідка з розряду провокаційних прийомів. Ізраїль зреагував в’яло. Німеччина — так само. А Європа, що зістарилася і одряхліла у квазіприписах і пустопорожніх регламентних, консенсусних процедурах у відповідь трампівській стратегії почала гарячково — в першу чергу важковаговики Франція, Німеччина, навіть Польща — змагатися за лідерство у західній частині континенту, розуміючи, що Вашингтон не має намірів вислуховувати три десятки країн старого світу.

Через кілька днів Маск підлив бензину у вогонь: з початком загальнонімецьких виборів демонстративно підтримав ультраправу партію, яка може на лютневих виборах конкурувати з прихильниками канцлера Шольца. Цей ніби контраверсійний сигнал Трампа (через Маска) німцям: «Ви дійсно прагнете згуртованості, лідерства в Європі — перемагайте на виборах, Шольце. У мене немає люфту часу на зволікання: Росія наполягає на негайних переговорах щодо припинення бойових дій — без участі Європи і самої України».

Цю нетерплячість США можна трактувати ще коротше: Путіну доведеться погодитися з диктатом США. Але він волів би капітулювати в тій чи іншій формі не в присутності України і ЄС! Схоже, що «гопницька» активність Маска на цьому буде обмежена: робочий кабінет мільярдера-реформатора локалізовано подалі від президентського овального. Гамірна, конфліктнонебезпечна операція по скороченню розбухлого апарата держуправління і чиновництва має проводитися віддалік.

Трамп випромінює впевненість і спокій. Дає приклад діяльності в турборежимі, в темпі рапіду — прискореної кінозйомки. Правило «поспішай повагом, повільно» він напевно продовжить категоричним «і тебе спіткає неуспіх або й катастрофа».

Доречно порівняти принципи Трампа з шаховою грою, з тим, як еволюціонували засади і темпоритм цього інтелектуального дійства. У ХІХ і ХХ століттях сформувався ритуал і регламенти проведення чемпіонських турнірів та матчів. На перші 40 ходів кожному з двох суперників визначалося по 2 години 40 хвилин. Якщо за цей «робочий час» не досягнуто виграшу чи нічиєї, партію відкладали на наступний день (він приносив результат, але й перевідкладання траплялося). Занудно, виснажливо, та й частотність помилок була значною. Нині грають за лімітом часу на партію на порядок меншим і на доконечний результат, навіть по кілька турів за день. Шахи синхронізувалися з нашою життєдіяльністю, здатністю приймати рішення — чітко означені, не половинчасті, обов’язкові для виконання.

Гросмейстер Дональд Трамп проводить сеанс одночасної гри на багатьох дошках, до того ж з гравцями як внутріамериканського, так і міжнародного класу. Дуже схоже, що бажаючих сісти за дошку такого сеансу гри (хоч би й не очного) вже «фільтруватимуть» для закордону новий державний секретар США, а для янкі — Маск і Ко.

Анатолій ГЛУЩАК. Автор публікацій з теорії і практики шахової композиції в українській та зарубіжній пресі