19 березня в Одесі попрощалися з тим, хто дуже любив її, хоч і народився в іншому місті, та все своє свідоме й таке коротке життя утверджував тут правду. Його ім’я: Дем’ян Ганул.

Дев’ята година ранку. Майданчик біля пам’я-тника Шевченку — сакральне місце передовсім для кожного українця. Людей дедалі більше, у багатьох в руках квіти, перевиті траурними стрічками...

Його вже нема серед живих, останні слова, звернуті до вбивці, обірвала куля. Але хто сказав, що його нема? Якщо ти тут, якщо він у твоїй душі, де нема вже, здається, живого місця від усього, що бачиш і чуєш, якщо ти сьогодні тут і вшановуєш пам’ять про нього, то значить — він разом з усіма. Бо йдеться не лише про нього. Йдеться і про тих, кому дорогі свобода й честь, вільна Україна і це місто — Одеса, яке він нікому ні за що не віддасть.

Колючий, злий вітер дме підленько та безнастанно. Хтось каже: вітер епохи. Можливо. Та ні, це сам час, він кинув нам усім виклик. Може, це востаннє за всі минулі роки і століття. Він гукає до нас — «прильотами» та вибухами, вогнем і не-зчисленними жертвами, яким втрачається лік і про які необхідно пам’ятати, кулями найманих та добровільних убивць. Він каже, волає, попереджає: якщо ви знову забудете, хто ви є, збайду-жієте, розбіжитеся, пересваритесь, заблукаєте на історичних ухрестях, довіритесь та повірите лукавим запевненням, то… Він дихає нам в лице вогнем всепожираючим, смертоносним. Безжально батожить, женучи поперед себе…

Переповнені автобуси — не всі знали, але всі чули про нього — рухаються в сторону храму Різдва Христового Православної церкви України. Там — прощання. Здається, стільки людей тут не буває навіть у дні великих престольних свят. І все мовлене тут, над його прахом, ще більше потрібне живим. І проникливі слова священників, і сльози, і рішучість іти його шляхом — між справою та базіканням, гідністю та підлістю. Його життя — це історія безкомпромісної боротьби за правду. За правду, якої далеко не всі хочуть чути й розуміти. Історія боротьби, яка далеко не завжди закінчується щасливо. Але завжди — перемогою, якщо бодай хтось візьме собі за взірець дорогу, якою він йшов чесно і правдиво.

Йому був 31. Лише тридцять один.