16 серпня в Музеї української книги бібліотеки імені Михайла Грушевського відкрилася виставка «Календар на двох. Графічне десятиріччя». На відкриття зібралися ті, кому близьке мистецтво, що промовляє не голосно, але глибоко: про особисте, щоденне, прожите й пережите.

Пастель і акварель, представлені в експозиції, постають не просто як технічні прийоми, а як засоби щоденного фіксування дійсності — мовчазні сторінки особистого щоденника, написані не словами, а кольором, лінією, ритмом.

Експозиція розгортається як прониклива історія двох художників — подружжя Валерія Цоніна та Томи Цоніної-Тронь, які разом пройшли понад чотири десятиліття творчого і життєвого шляху. Від часу навчання у художньому училищі імені М.Б. Грекова, через створення родини, до спільної праці, що стала формою глибокого діалогу між ними й епохою.

Зібрані твори відкривають перед глядачем не завершений етап минулого, а живий пульс часу, який триває. Від перших потрясінь Майдану — до приглушеної тривоги повномасштабної війни. Від спокійних одеських двориків — до слідів ракетних ударів. Улітку 2023 року, після одного з таких обстрілів, Валерій Цонін загинув. Тож виставка набуває нової глибини: вона перетворюється на мовчазну розмову про присутність через відсутність. Це не лише свідчення творчості, зафіксованої у фарбі й папері, а й спогад про голос, який більше не звучить, але ще довго лунатиме у пам’яті тих, хто його чув; це — про дотик пензля, що вже ніколи не прокладе нової лінії на білому аркуші, й водночас залишив у часі невидиму, але міцну траєкторію присутності, яка живе в кожному погляді, що зупиняється перед його роботою.

Валерій Цонін, художник і педагог, повернувся до акварелі як до мови першооснови — чистої, прозорої, змінної, як саме повітря Півдня. У його роботах оживає Одеса — знайома й водночас нова: портові пейзажі, вулиці, будинки, що зберігають пам’ять століть, улюблений онук та пес. Усе, що складало його щоденну реальність. Ці образи не вигадані — вони зняті з життя, відчуті, виписані до найтонших емоційних відтінків. Міжнародні виставки, конкурси, знайомства з митцями з усього світу для нього були не шляхом до слави, а способом представити Україну такою, якою він її бачив і відчував: ніжною, сильною, пораненою, гідною захоплення.

Його роботи — немов м’який подих тепла серед холодних змін світу, тихе світло, що освітлює знайомі обриси, зберігаючи пам’ять і життя в кожній краплі фарби. Тоді як його акварельні полотна розповідають про зовнішній світ і його багатогранність, поруч через ніжні штрихи пастелі лунає інша, більш інтимна мелодія, що відкриває внутрішній світ і змушує зупинитися, вслухатися у власні почуття.

Тома Цоніна-Тронь — художниця з тонким відчуттям лінії та форми — працює в техніці пастелі на картоні, обираючи її як простір для глибоких, зосереджених роздумів. Її художня мова стримана, але насичена внутрішнім рухом. У її роботах поєднуються прості речі, натюрморти, жіноче тіло, яке набуває змін з віком, а також трагічні події війни. Абстракції, що народжуються з цих образів, нестабільні, фрагментовані, сповнені внутрішньої напруги. Вони здаються різними, несхожими, але разом утворюють цільний образ часу і переживання.

«Календар на двох» постає не як хроніка великих подій, а як тонкий шепіт днів, що поволі народжуються і тихо зникають у плині часу, залишаючи по собі ніжний, але незгасний відбиток. Це розповідь про дві душі, які крокували поруч, переплетені любов’ю, творили в унісон і мовчки підтримували одна одну. Історія про мистецтво, яке не просто існує, а тримає на плаву в найгустішій темряві, що огортає світ. Саме воно є невидимим оберегом, який зберігає пам’ять, ніжність і невидимі нитки, що з’єднують минуле з теперішнім і майбутнім.