6 грудня відбулася щорічна конференція Академії наук вищої школи України — всеукраїнської громадської наукової організації, заснованої 27 листопада 1992 року, що об’єднує майже 500 провідних учених, докторів наук і професорів, які представляють усі галузі знань та всі університетські центри держави.

Учасники конференції ухвалили звернення до науково-освітянської спільноти, органів влади, засобів масової інформації та всього українського суспільства, у заголовок якого винесли гасло часів Великої французької революції «Батьківщина в небезпеці!».

Це гасло, йдеться у зверненні, як ніколи актуальне для нашого сьогодення. Попри імітацію «переговорного процесу», ворог не змінив свого задекларованого наміру усунути «першопричину конфлікту», якою для нього фактично є існування демократичної незалежної України та окремої української нації. Попри неймовірний героїзм українських захисників, кільце фронтів поволі, але неухильно стискається.

Війна України проти збройної російської агресії триває вже майже 12 років. Однак у відносному тилу триває «майже мирне життя»: українське суспільство переважно толерантно ставиться до «ухилянтів» — осіб, які відверто нехтують своїм конституційним обов’язком щодо захисту суверенітету і територіальної цілісності України (стаття 17 Конституції України); некомпетентні політики далі ухвалюють рішення, виходячи не з потреб дня, а з міркувань збільшення електоральної підтримки на якихось гіпотетичних майбутніх виборах, а злочинці-корупціонери високого рівня далі мародерять на всьому, включно з потоками міжнародної допомоги, що надходить в Україну.

АН вищої школи України відповідально заявляє: ми маємо шанс забезпечити наше національне виживання й тривання, тільки здійснивши мобілі-зацію всіх сил українського суспільства. Доба розслабленості й некомпетентних популістських рішень повинна залишитися у минулому.

Згідно з висновками всіх без винятку провідних військових експертів, головною причиною скрутної ситуації на фронтах є кількаразова перевага супротивника в особовому складі на тлі недоукомплектованості українських підрозділів через проблеми з мобілізацією. За таких умов відверто помилковим (щоб не сказати більше) виглядало урядове рішення про дозвіл на виїзд за кордон молодим людям віком від 18 до 22 років.

Нам невідомі точні цифри людей цієї вікової категорії, які перетнули кордон, але прохання канцлера Німеччини Ф.Мерца до президента України В.Зеленського захистити Європу від напливу молодих українців свідчить: ці цифри є значними. Це підтверджують і гострі проблеми, які виникли на українському ринку праці, а також явище, з яким зіштовхнулися останнім часом викладачі провідних ЗВО: упродовж минулих тижнів державу залишило до третини хлопців з окремих напрямків STEM-підготовки на першому році магістратури (це саме та вікова група, для якої «вікно можливостей» невдовзі закривається).

Раніше в українському законодавстві існувало поняття «строкової служби», яку проходили юнаки віком 18—22 років. Однак його було замінено на інститут «базової військової підготовки», котру мають здобути молоді люди віком від 18 до 25 років. Після рішення про дозвіл виїзду за кордон молодим людям віком від 18 до 22 років кількість осіб, що її пройде, значно зменшиться.

Базова військова підготовка є фундаментом мобілізаційного ресурсу. За висновком військових експертів, брак мобілізаційного ресурсу внаслідок такого рішення буде критично відчутним уже в 2027—2028 роках. Отже, це рішення було прийнято без дослідження його впливу на мобілізаційний потенціал.

Тому ми вимагаємо негайно скасувати помилкове рішення про дозвіл на безперешкодний виїзд за кордон молодим людям віком від 18 до 22 років. Понад те, з огляду на масову практику відправляти за кордон на навчання 17-річних юнаків, яка існувала останніми роками, пропонуємо на час дії воєнного стану обмежити виїзд за кордон юнаків віком від 14 років. Відповідально заявляємо: національна система здатна дати їм якісну професійно-технічну та вищу освіту з усіх потрібних нині для суспільства напрямків, а наш ринок праці гостро потребує трудового потенціалу цих молодих людей.

Така пропозиція цілком корелюється із законодавством і не суперечить міжнародним зобов’язанням України, які дозволяють обмеження свободи пересування у період надзвичайного стану чи надзвичайної ситуації в державі. Так, стаття 4 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права встановлює: «Під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошується, держави-учасниці цього Пакту можуть вживати заходів на відступ від своїх зобов’язань за цим Пактом…». Таке ж положення містить і Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: «Під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов’язань за цією Конвенцією…» (стаття 15).

Ми також закликаємо до якнайшвидшого перегляду мобілізаційного віку в бік його зни-ження принаймні до 23 років. Без такого складного і непопулярного рішення обійтися, з огляду на складну ситуацію на фронтах, зараз не вдасться. Має бути й вжито заходів для реального переслідування й покарання «ухилянтів» та дезертирів, число яких стає загрозливим. Суспільство повинно зрозуміти: воно живе в умовах воєнного часу, коли діють особливі правила й норми, зумовлені потребами жорстокої боротьби за національне виживання.

Але всі перелічені вище конче необхідні кроки не будуть дійовими в разі, якщо паралельно не здійснити рішучого очищення влади від корупціонерів і просто від некомпетентних та випадкових людей. Правилом має стати призначення на відповідальні посади фахівців, які мають за собою реальні професійні та управлінські здобутки, пройшли дієву систему добору й оцінювання. Перебування в міністерських кріслах людей без профільної освіти й досвіду роботи у відповідній сфері має бути абсолютно виключене, адже, як показує практика, такі випадки є прикриттям для здійснення різних корупційних «схем». Має бути рішуче покарано корупціонерів, починаючи з найвищих владних кабінетів.

Задля переходу від тактичних метань наосліп до продуманої стратегії дій на середньострокову перспективу має бути якнайшвидше розроблено й здійснено заходи для переведення суспільства на військові рейки з огляду на можливість ще тривалого збройного протистояння з підступним ворогом (поки що нема жодних ознак того, що російське керівництво реально збирається завершувати війну інакше, аніж на умовах повного знищення України).

Україна має декілька прикладів для наслідування: від Британії 1940 року до Ізраїлю кількох останніх десятиліть. Має, зокрема, бути забезпечено режим найбільшого сприяння для наукових розробок та інноваційних впроваджень задля забезпечення національної оборони та стійкості в усіх сферах знань — природничих, медико-біологічних, технічних та соціогуманітарних. Має здійснюватися попередня якісна наукова експертиза всіх основних державних рішень, що ухвалюються (за наявності такої експертизи ми не мали б масової втечі молоді за кордон та інших провалів). АН вищої школи готова взяти якнайактивнішу участь у такій експертній роботі.

Ми закликаємо всіх політиків сприйняти як даність: сьогодні вони не мають права діяти з огляду на власні електоральні перспективи. Адже в разі, якщо ми не вистоїмо, цих перспектив точно не буде. Потрібно зосередити зусилля нехай на болісних, непопулярних, але на потрібних саме сьогодні державницьких рішеннях. Вінстон Черчілль, який не боявся цього робити, змушений був залишити резиденцію на Давнінг-стріт, 10 відразу після Перемоги в найкривавішій для людства війні. Проте через 5 років він ще повернувся до влади, а головне — він, зберігши країну за надзвичайно тяжких умов, зумів навіки забезпечити собі гідне місце в національній історії.

Ми звертаємося до ЗМІ. Сьогодні ваша місія є особливо відповідальною. Донесення до громадян правди, непримиренна боротьба з негативними виявами, які загрожують сьогодні основам національної безпеки, водночас не повинне створювати почуття озлобленості й невіри в майбутнє України.

Нарешті, ми звертаємося до всіх наших співгромадян. Доля судила нам жити в трагічний, жорстокий і визначальний для нашого майбутнього національного буття час. Справжніми гарантами нашого національного виживання можуть стати не західні столиці, а тільки згуртоване й сконсолідоване українське суспільство. Від того, як кожен виконає сьогодні покладену на нього місію, залежатиме, чи існуватиме Україна завтра. Будьмо ж гідними наших сьогоднішніх завдань!