Моя улюблена дитина — моя фабрика, моя «Белста» — зазнала атаки безпілотників.

Як описати словами біль від усвідомлення: що створювалося десятиліттями, у що вкладені роки життя, сили, праця сотень людей, може бути зруйноване в одну мить?

Мабуть, немає таких слів, які зараз могли б полегшити цей біль…

Рано-вранці я приїхала на фабрику і побачила все на власні очі. І цей момент, думаю, назавжди закарбується в моїй пам’яті.

Підстанція вигоріла повністю — разом з усіма кабелями. Вщент вигоріла будівля їдальні.

Будівля, де знаходився цех вишивки з дороговартісним обладнанням, не підлягає відновленню.

На всьому підприємстві практично не залишилося вікон, а їх сотні. Пошкоджені вентиляція та дахи. Більшість сонячних панелей, які ми встановили лише рік тому, знищено.

Двері, стелі, стіни…

Вздовж фабрики зго­ріли дерева.

А наша красуня-стіна, наш мурал, обвуглилася саме в тому місці, де зображена фабрика.

Так страшно на це дивитися…

І я вирішила, що цю частину муралу ми не будемо відновлювати. Нехай вона залишиться такою. Вона завжди нагадуватиме нам про цю ніч, про атаку і пожежу, яка палала тут годинами.

Я весь час ставлю собі одне запитання: навіщо?

Навіщо знищувати підприємство, яке виробляє домашнє взуття? Чому мішенню стала фабрика, де переважна більшість пра­цівників — жінки? Невже саме вони стали ціллю агресора? У мене немає відповіді на ці запитання. Та, мабуть, немає сенсу її шукати.

Є інше. Найголовніше. Люди живі. Вони вчасно спустилися в укриття. Ніхто не постраждав.

І сьогодні я дякую Богові насамперед за це. За те, що Він не дав статися найстрашнішому, найбільшому й непоправному горю — втраті людських життів.

Усе інше можна відновити. Стіни можна відбудувати. Вікна — вставити. Обладнання — придбати. Дахи — відремонтувати. А людське життя повернути неможливо.

Я давно навчилася бути сильною. І сьогодні я просто не можу дозволити собі бути слабкою, тому що за мною — сотні людей. Людей, які так само, як і я, переживають за підприємство, якому віддали роки свого життя.

«Белста» — це не стіни, не верстати й не обладнання.

«Белста» — це люди.

Це наша велика родина. Це двадцять років нашого життя, нашої праці, наших перемог і помилок, наших надій. Це те, що ми створювали разом усі ці роки.

І тому я знаю: ми пройдемо і це випробування.

Сьогодні особливо глибоко звучать для мене слова молитви Оптинських старців: «Господи, дай мені з душевним спокоєм зуст­ріти все, що принесе мені прийдешній день. Дай мені цілковито віддатися волі Твоїй Святій.

У кожну годину цього дня в усьому настав і підтримай мене.

Які б звістки я не отримувала протягом дня, навчи мене приймати їх зі спокійною душею і твердим переконанням, що на все Твоя Свята воля».

Сьогодні мені особливо потрібні ці слова.

Але я вірю: ми відновимо нашу фабрику. Ми знову запустимо виробництво. Знову засвітиться світло в наших цехах. Знову люди прийдуть на свої робочі місця. Тому що можна зруйнувати будівлю. Можна вибити вікна. Можна спалити обладнання. Але неможливо знищити людей, їхню працю, любов до своєї справи та бажання жити й створювати на своїй землі.

Я вірю.

Я сподіваюся.

Я прощаю.

Я люблю.

По-іншому я просто не вмію.

І ми обов’язково ви­стоїмо.

Алла ГІНАК.

Засновниця, генеральна директорка ТОВ «Белста».

м. Білгород-Дністровський.