Цими днями у колі друзів відсвяткувала своє 75-річчя відома громадська діячка Наталя Чайчук. Чудова атмосфера в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М.С. Грушевського, квіти, пісні, обійми, усмішки, кадри хроніки. А головне — розповіді людей, для яких ювілярка свого часу зробила добро.

Знаєте, є доброта приватна — яку відчувають рідні й друзі. А є доброта, що виходить далеко за межі власного дому: підтримує інших, змінює місто, дає початок новим справам. Саме така доброта, як на мене, притаманна Наталі Чайчук.

Моя мама Галина Могильницька, яка колись працювала під керівництвом пані Наталі в управлінні внутрішньої політики Одеського міськвиконкому, характеризувала її так: «Вимоглива, цілеспрямована і… готова допомагати».

Про цю її готовність підтримати говорила не лише я, а й усі, хто виступав на ювілейному святі: редактор «Чорноморських новин» Іван Мельник, багаторічний голова Одеського обласного відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів Віктор Мастеренко, громадський діяч Микола Коваль, завідувачка відділу соціокультурної діяльності бібліотеки Ольга Нагорнюк, кандидатка філологічних наук Ірина Нечиталюк, керівниця вокального ансамблю «Заграва» Валентина Прокурор, депутат Одеської міської ради Олександр Славський, голова обласної організації Народного руху України Василь Вельможко, доктор історичних наук Тарас Вінцковський та багато інших.

У цих розповідях поставала людина, яка вміє не лише побачити, чого бракує, а й узятися за справу і допомогти іншим здійснити задумане. Її меценатство — це потреба бути поруч, там, де народжується щось потрібне людям: українська книжка, культурна подія, громадська ініціатива, нове місце для зустрічей…

Одеські бібліотеки називають Наталю Чайчук своєю багаторічною партнеркою — за її меценатської підтримки поповнювалися книжкові фонди, втілювалися культурні проєкти.

Її родина підтримувала і підтримує духовний розвиток одеситів: побудувала церкву, профінансувала видання десятків україномовних книг.

Колись, коли українська мова в ефірі одеського телебачення ще аж ніяк не була звичною, Наталя Чайчук однією з перших з-поміж представників міськвиконкому почала говорити принципово українською. Сьогодні це може здатися природним, але тоді це була чітка громадянська позиція. І, безсумнівно, саме з таких особистих рішень починаються великі суспільні зміни.

Разом з однодумцями на вшанування 100-річчя створення в Одесі Українського клубу (1910), головою якого був відомий діяч-українізатор, лікар Іван Луценко, пані Наталя з відродила цього громадського осередку.

Невдовзі родинним коштом придбали приміщення на Європейській (тоді — Катерининській), 77, яке сьогодні знаємо як Український дім, де із 25 серпня 2011-го проводяться різні просвітницькі й мистецькі акції, дискусії та презентації, де працює наша знаменита «Книгарня-кав’ярня» Галини Дольник.

Нагадаю, що все це робилося в роки, коли «Антифа» з російським корінням убиває студента Максима Чайку, коли «патриоты» партії «Родина» Ігоря Маркова громлять український пікет, що протестує проти встановлення пам’ятника Катерині ІІ, коли проукраїнському громадському діячеві Андрієві Юсову доводиться подавати позов до сумнозвісного одеського телеканалу АТВ за неодноразові звинувачення його в ефірі у «фашизмі», коли новообраний міський голова Олексій Костусєв вимагає подавати йому документи винятково російською мовою...

Від 2014 року й дотепер Наталя Олександрівна активно залучена до плетення сіток, допомоги тим, хто потребує її як на фронті, так і в тилу, дбає про збереження пам’яті полеглих героїв.

Не випадково свого часу вона стала переможницею всеукраїнського конкурсу «Людина, що робить життя кращим».

Здоров’я Вам, Наталю Олександрівно, сил, натхнення і многая літа! І нехай Український дім — у прямому й найширшому значенні цих слів — завжди буде повен світла, книжок, друзів і життя!