В Одеській національній музичній академії ім. А.В. Нежданової відбулася подія, яка не вписується у рамки воєнного часу, але водночас є свідченням великої сили духу наших педагогів і діячів культури. Міжнародна наукова конференція-фестиваль «Захід — Схід: культура і сучасність», що проводиться із 1999-го, тобто вже 28 років поспіль, стала для нашого вишу тим простором, де зустрічаються різні наукові погляди, мистецькі традиції та культурні практики.

Цьогорічна конференція присвячена пам’яті двох талановитих синів вірменського народу — заслуженому діячеві мистецтв Вірменії, професору Сергієві Галустовичу Мацояну та художникові Валерієві Арутюновичу Гегамяну.

Доля обох митців тісно пов’язана з Одесою. Сергій Мацоян, академік Міжнародної академії мистецтв, був диригентом Одеської філармонії, професором музичної академії, де завідував кафедрою оркестрових струнних інструментів та оперно-симфонічного диригування, художнім керівником симфо-нічного оркестру ОНМА ім. А.В. Нежданової.

Валерій Гегамян — український художник-монументаліст. У 1965—1986 роках викладав в Одеському державному педагогічному інституті ім. К.Д. Уши-нського, був першим дека-

ном першого в Україні художньо-графічного факультету (1965—1968) та завідувачем кафедри малюнку. Серед його учнів — знамениті художники, зокрема Олександр Ройтбурд. Валерій Арутюнович помер у 2001-у, але його творчість живе у виставках, пам’яті його вдячних прихильників, послідовників його стилю, у картинах його вихованців.

Україна і Вірменія мають глибинний історичний зв’язок, що формувався впродовж століть. Зокрема, в Одесі збереглися численні свідчення вірменської культурної присутності, а вірменська громада відіграла і відіграє помітну роль у громадському та духовному житті міста.

Тож не дивно, що в Одесі є чудова традиція — говорити про культуру через діалог культур.

З вітальним словом і з щирою вдячністю за те, що Україна пам’ятає талановитих синів вірменського народу, виступив заступник голови ГО «Одеська обласна вірменська громада» Олександр Давтян: «Культура — це фундамент усвідомлення життя кожної людини. Глибока вдячність і шана тим синам вірменського народу, які наповнювали культурою і духовністю наступні покоління».

Завідувачка кафедри теоретичної та прикладної культурології ОНМА ім. А.В. Нежданової, докторка мистецтвознавства, професорка Алла Соколова зазначила:

— Якщо ми сьогодні зібралися тут, щоб вшанувати пам’ять наших видатних педагогів Сергія Мацояна і Валерія Гегамяна, й робимо те, чому вони присвятили свої життя, — значить їхні життя продовжуються, попри те, чи ми є віруючими людьми, чи атеїстами. Всіх нас єднає одна проста думка: вірити, що наше життя має сенс. Мені дуже хочеться вірити, що людина, яка так багато віддала своїх сил музиці, мистецтву, навчанню майбутніх поколінь, може нас бачити, чути й радіти тому, що її справа продовжується.

Докторка мистецтвознавства, професорка кафедри теоретичної та прикладної культурології ОНМА ім. А.В. Нежданової, заслужена працівниця культури України Олена Маркова згадала у своїй промові знаменитих представників вірменської музичної традиції, які стали окрасою української та світової сцени, і відзначила важливу роль національного внеску в сукупному академічному професійному досвіді.

Своїми спогадами про Сергія Мацояна поділилася завідувачка кафедри сольного співу, професорка ОНМА ім. А. В. Нежданової, народна артистка України Олена Стаховська:

— Це була епоха професіоналів, людей, відданих своєму поклику, музиці. Він працював над кожним виходом на сцену, працював із солістами, оркестром, поважав голос. Він детально вивчав зміст опери, знав усе про цей твір — це було дивовижно! Ніхто так глибоко не вникав у зміст, як він. Це був фахівець, який мав дуже гарну професійну освіту, — закінчив Київську консерваторію. Він був щирою, відвертою і сміливою людиною. Ніколи не тримав каменя за пазухою, щиро висловлювався, бо хвилювався за кожен виступ, кожен концерт. Він виходив на сцену як справжній артист, і зал завжди був повним. Пишався своїм оркестром, якому пості-йно аплодували. Наприкінці

концертів любив виконувати «Танок із шаблями» Арама Хачатуряна, як пам’ять про видатного композитора, з яким спілкувався…

Нинішня конференція — дуже важлива. Талановиті люди йдуть із життя, і якщо ми не рівнятимемося на рівень їхньої освіти, фанатизму до своєї професії, то не матимемо наступників. Часи важкі, але ми мусимо дбати про те, що передамо своїм студентам.

Це була всеохоплююча людина: і генерал своєї родини, й активний учасник вірменської громади, і серце консерваторії — його другого дому. Він пережив страхіття землетрусу в Ленінакані, де дивом не загинув. Приїхав до Одеси і не загубився, а став провідником музичних ідей.

Тепло і з гумором згадував свого наставника, прочитавши присвячені йому вірші, професор кафедри оркестрових струнних інструментів та оперно-симфонічного диригування ОНМА ім. А.В. Нежданової, заслужений артист України Володимир Лясота.

З такою ж теплотою про свого колегу Валерія Арутюновича Гегамяна говорила докторка мистецтвознавства, професорка кафедри образотворчого мистецтва Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського, заслужена діячка мистецтв України Ольга Тарасенко. Ось її міркування про його внесок в українську та світову культуру:

— Вірменія — порубіжжя між Заходом і Сходом, це велика давня цивілізація, яка вбирає в себе і Візантію, й Ассирію, і Вавилон. Рідна країна — це духовна база для Валерія Гегамяна, а його вчителем був Мартірос Сар’ян. Це художник, близький до музики, а його творчість — симфонія кольору. Це спадщина тисячоліть, сферична культура, на якій ми базуємося, і недарма картини Валерія Гегамяна сьогодні, через 20 років після його смерті, цікаві й затребувані і в Україні, і за кордоном.

На конференції прозвучали й інші цікаві промови. Але про мистецтво недостатньо лише говорити — важливо дати йому прозвучати. Саме тому невід’ємною частиною заходу впродовж років є музика.

Цьогорічна програма концерту поєднала різні епохи, стилі, жанри та традиції. У виконанні студентів та викладачів ОНМА ім. А.В. Неж-данової звучала українська музика, європейська класика, вокальні та інструментальні твори сучасних композиторів. І кожен із номерів став маленьким культурним дивом, у якому переплелися час, особистість композитора, виконавець і слухач.

Концерт розпочався сучасною українською музикою. Викладачка кафедри струнних інструментів, лауреатка міжнародних конкурсів Олена Іонова виконала ніжно-ліричну п’єсу Олександра Родіна «Елегія». Партія фортепіано — викладач кафедри спеціального фортепіано, лауреат міжнародних конкурсів Володимир Кочнєв.

«Пісня шинкарки» з опери «Катерина» того ж Олександра Родіна у виконанні солістки Одеської опери, кандидатки мистецтвознавства Наталії Каданцевої перенесла слухачів у світ театру, де поєднуються музика і драма.

Яскравий синтез інструментальної музики і вокалу презентували декан вокально-хорового факультету, кандидатка мистецтвознавства, доцентка Лариса Лобода і докторка мистецтвознавства, професорка, заслужена діячка мистецтв України Лілія Шевченко. У їхньому виконанні прозвучала «Колискова Клари» з опери «Поргі та Бесс» Джорджа Гершвіна, в якій академічна оперна традиція веде сміливий діалог з американською джазовою культурою.

Окремою окрасою програми став фортепіанний блок. Згадана вище Лілія Шевченко представила слухачам «Дві прелюдії» Олександра Красотова — твори, в яких у малій формі сконцентровано величезний образний зміст.

Особливу атмосферу в залі створив виступ професорки кафедри спеціального фортепіано, заслуженої діячки мистецтв України Тетяни Шевченко, яка виконала твори Яніни Гаршті («Спогади»), Мирослава Скорика («Коломийка») й Олега Польового («Зимовий вальс»). Свого часу всі ці композиції вона зіграла за присутності авторів, і ті схвалили її талант, відтак сьогоднішнє їх звучання — пряме продовження живої, автентичної традиції.

Емоційною точкою концерту став «Зимовий вальс» Олега Польового. Багато років його життя було пов’язане з викладацькою діяльністю в ОНМА. Воно обірвалося раптово й трагічно, але справжня музика має унікальну властивість — продовжує жити, даруючи авторові безсмертя і нагадуючи про його світлу присутність серед нас. Музика Олега Польового звучала як своєрідна пам’ять про композитора, його творчу інтонацію та його присутність у культурному житті академії.

Переосмислення фольклорних засад ми почули у творі Віктора Власова «Фантазія на тему української народної пісні «Летів пташок понад воду» у виконанні студентки другого курсу кафедри народних інструментів, лауреатки міжнародних конкурсів Ольги Луцюк.

У виконанні студентки четвертого курсу кафедри вокального співу, лауреатки міжнародних конкурсів Амріти Чернишової прозвучала сцена зваблення Манон з однойменної опери Жуля Массне, а також «Іспанська серенада» Сесіль Шамінад — твір, у якому камерність вокального висловлювання поєднується з яскравою національною образністю.

І на завершення музичної програми — своєрідний діалог епох. У виконанні докторки мистецтвознавства, професорки Дарії Андросової прозвучала музика представника європейської клавірної традиції XVIII століття Йоганна Крістіана Баха, твір сучасного грецького композитора Димитріса Терзакіса «Світло і пітьма» та п’єса Климентія Корчмарьова «Казка». Три різні художні світи, три різні історичні контексти і водночас спільна здатність музики — вести діалог через час.

Саме в цьому, мабуть, і полягає сенс конференції: Захід і Схід, минуле і сучасність, наукова думка і мистецька практика зустрічаються не для того, щоб стерти відмінності, а для того, щоб почути одне одного. Адже діалог між різними культурами, епохами, видами мистецтва та людьми — це природне явище. Музиці не потрібен переклад, вона вимагає па-м’яті, уваги й живого виконання. Саме тому кожен твір, який прозвучав, став частиною нашого спільного культурного простору.

Конференція-фестиваль «Захід — Схід» вкотре довела: навіть у найтемніші часи культура залишається тим світлом, яке об’єднує народи, лікує душі та стверджує життя.