ОДЕСА, 07 ЛИСТОПАДА 2025 РОКУ, КОНТЕКСТ-ПРИЧОРНОМОР’Я – Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В. Василька відзначає 100-річний ювілей свого народження.

Як передає кореспондент ІА «Контекст-Причорномор'я», про це йдеться на сайті Одеського академічного українського музично-драматичного театра ім. В. Василька.

Сто років тому, 7 листопада 1925 року, в Одесі з’явився перший стаціонарний український театр — «Одеська українська Держдрама». Відтоді театр пережив репресії, війну, евакуацію, відродження та нове становлення. Сьогодні він носить ім’я свого ідейного творця Василя Василька і залишається живим центром української культури та незламності. Через століття театр продовжує говорити голосом Одеси й України — голосом, який не змовкає навіть у час війни.

У повідомленні театру сказано:

Сто років українського голосу в Одесі!

«Моє серце залишилося тут, у цих стінах. Сьогодні я щасливий бачити, що театр живе. Що сцена звучить. Що глядач — не байдужий.

Пам’ятайте: театр — вічний. Бо вічна людська душа, яка прагне правди, краси і добра».

Такою була мрія і віра Василя Василька — людини, чиє ім’я сьогодні носить наш театр. Мрія, яка перетворилася на столітню історію української сцени в Одесі.

Народження українського театру в Одесі

7 листопада 1925 року в Одесі відкрилася «Одеська українська Держдрама» — перший стаціонарний український театр на Півдні України. Місто прагнуло свого українського голосу, своєї сцени — постійної, сміливої, живої.

Першою виставою стали «Полум’ярі» за п’єсою Луначарського, поставлені Борисом Глаголіним — режисером-новатором, який привніс дух пошуку та експерименту. Його сміливі рішення, зокрема легендарний автомобіль, що виїжджав просто на сцену, одразу визначили характер театру: відвертий, живий, сучасний.

У наступному сезоні театр очолив Василь Василько — вихованець школи Кропивницького, Садовського, Заньковецької та Курбаса. Саме він заклав фундамент традицій, які визначали театр десятиліттями: повага до української драматургії, відкритість до нового та глибока увага до глядача.

Лише за три роки театр поставив 34 прем’єри — від «Паліїв» і «Вія» до «За двома зайцями» й «Гайдамаків».

Війна, евакуація і повернення

У 1930 році театр отримав новий дім — будівлю колишнього Сибіряковського театру — і нову назву: Театр Революції. Але вже незабаром у цих стінах поселився страх: цензура, репресії, арешти.

1941 року театр було евакуйовано. Частина акторів залишилася в Одесі й власноруч ремонтувала зруйновану будівлю, вставляла вибиті шибки, готувала вистави без костюмів і декорацій. Трупа в евакуації ставила нові постановки, а на зароблені кошти… придбала танк для фронту.

У квітні 1944 року, через два дні після звільнення Одеси, на сцені знову заграла вистава — «Сорочинський ярмарок». Люди сиділи в шинелях, зі сльозами на очах, і дякували за повернення життя.

У 1948-му Василько повернувся втретє. Його «Земля», драми Куліша та інші постановки стали символом духовного відродження.

Післявоєнні десятиліття та велика одеська трупа

У 1950–1980-х роках театр продовжував творити український репертуар, виховувати покоління акторів і бути центром культурного життя Одещини.

Серед тих, для кого театр став справжнім домом на десятиліття, — заслужена артистка України Ірина Черкаська, у трудовій книжці якої лише один запис: «Прийнята до театру у 1962 році…»

У 1995 році театр отримав ім’я Василя Василька, а у 2006 — статус академічного. Це стало визнанням його мистецької школи, традиції та внеску в розвиток національної сцени.

Сучасність. Театр у час війни

Попри повномасштабну війну театр не зупинився ні на мить.

У 2022 році репетиції та вистави проводилися просто в укритті — так народився формат «Театр в укритті», який став символом незламності української культури. Саме тут, попри офіційну заборону, у квітні була зіграна перша в Україні прем’єра після повномасштабного вторгнення.

А три з половиною роки театр випустив понад 25 прем’єр — від психологічних драм до різдвяних казок і міжнародних проєктів.