ОДЕСА, 02 ТРАВНЯ 2024 РОКУ, КОНТЕКСТ-ПРИЧОРНОМОР’Я – Лідер одеських волонтерів з «Корпорації монстрів» Катерина Ножевнікова описала основні досягнення та проблеми фонду за останній час.

Як передає кореспондент ІА «Контекст-Причорномор'я», про це йдеться на Фейсбук-сторінці лідера одеської благодійної організації «Корпорація монстрів» Катерини Ножевнікової.

У повідомленнях на сторінці Katherine Nozhevnikova сказано:

Купуємо відео з місця подій (с)

Черговий приліт, чергове горе, яке стало буденністю.

Але деякі продовжують свою справу.. спрос народжує пропозиції.

черговий привіт тим, хто викладає сам, продає помойкам, біжить знімає і ось це все..

Стрічка перетворилася в змагання викласти щось дуже страшне і болюче. Люди стали як наркозалежні- треба ще й ще і щоб якось чепляло.

Викладають відео, а за цим іде купа дописів, які з’являються як гриби після дощу- Одесу бомблять! донатимо. Донатимо. Донатимо. Як би треба донатити тільки тоді, коли щось трапилося поруч.



Коли телефонують військові вони вже починають зі слів : ми зробимо ще завгодно- відео запит, відео про влучення, відео про отримання, «відео про відео»..

А після вже кажуть про потреби, листи та акти.

Як би вони не життя нам виборюють, а в конкурсі на кращий відос приймають участь.

Волонтери і фонди , хто покруче наймають смм та рекламщиків. Хто поменше- скоро почнуть голими зніматися, аби на їх запит звернули увагу.

Люди в більшості пролистують тисячні звіти як знищили танк — бо вже «приїлося»

Кроваві відоси про порятунок блокує фб та мозок пересічного громадянина, який кожного дня має можливість пити каву на книжці- «я не буду це дивитися. Навіщо вони це викладають? Це травмує»

Ну так, звісно це травмує тих, хто продовжує жити життя як би і нема тих відірваних кінцівок..це ж не їхні кінцівки.

Вибачте за ємоціі, але з кожним днем все менше терпіння дивитися як ми летімо в прірву, незважаючи на сверхзусилля тих, хто на Лінії бойового зітхнення.

ось правда з місця подій реальність.

Реальність тих, Хто кожного дня в пеклі.

Пише військовий. На жаль я не знаю його ім’я.

Але їх таких- тисячі. І їх думки та слова треба навіть через силу читати. Читати та розповідати іншим. І змінювати це відношення

Інакше нам кришка

——————-

Я не помітив, як перетворився на версію телемарафону на мінімалках. Дропаю веселі нарізки нашої роботи під енергійну музику, усміхнені фотки, відео з котиками/собаками/ящірками.

Дайте донат

Перемога близько. З нами бог і отаман залужний. Максимум 2-3 тижні. Війна — це як літній табір, на куражі і з феєрверками. Та ми вже практично перемогли, ніхто не вмирає і не втомлюється. Не лишається без ноги, дупи, щелепи, п'ятки, більшої частини кишок.

Дайте донат

Я намагаюсь включити себе в бодай якісь процеси поза фронтом — то репостну якусь резонансну подію, то корисну ініціативу, то запрошення на виставу.

Дайте донат

Бо насправді тут страшенно нудно і виснажливо. Учора я зрозумів, що не зможу звикнути до запаху крові. Раз за разом, коли біля нашої позиції у когось прилітає, і нам вчергове доводиться діставати запас турнікетів, кровоспинних, перев'язкових, знеболювальних, то очі бачать, руки роблять, але шлунок вивертає, голова паморочиться, всередині трусить, коліна слабшають.

Насправді я не говорю з мамою тижнями, бо мені нічого розказати.

- Як твій день?

- Копали, стріляли.

- А сьогодні?

- Стріляли. Копали. Потім стріляли по нам. Трьох на сусідній позиції засипало в бліндажі. Їх не відкопали (про це я не розповідаю). Я записав на диктофон, як вони по рації просили про допомогу, а їм рекомендували заховатись в укриття. Укриття теж не було. Це був останній раз, коли вони вийшли в ефір. Кінець зв'язку.

Насправді не знаєш, як продовжувати бути нормальною людиною, спілкуватися з людьми. Ось вам відео як ми бадьоро їдемо на позиції. Ось вам відео, як ми смішно кривляємось на камеру, бо тупо було б претендувати на ролі епічних бойових рексів, тому ми освоюємо амплуа кумедних простачків, яким піксель личить трохи менше ніж корові сідло. Ось Кажан смішно намагається вимовити слово 'евакуювати', у нього виходить з третього разу.

Дайте донат.

Дивіться, Тоха пиздує полем на повний зріст у вінку з кульбабок, навколо все вибухає, але дивом жоден уламок в Тоху не прилітає

.

Донат, дайте донат.

Ось я, ригаю всередину себе, бо нога бійця, якого я мотаю тримається на шматку шкіри і м'ясі. Я бачу роздроблену білу кістку біля коліна, жовтувату жирову тканину і сухожилля. Боєць дякує, каже, що ніколи нас не забуде , але в той же день після чотиригодинної евакуації ногу ампутують. Ти молодець, ти тримаєшся, кажемо ми бійцю (він пілот коптера), що там з ногою, питає він і дихає в інгаляторний анестетик. О, та що та нога, нога буде в порядку, брешу, хірурги зараз можуть пришити все що завгодно, от минулої зміни чуваку обличчя відірвало, ти б бачив, ми не могли навіть знеболити, бо не було куди випити знеболювальне або запхнути загубник інгалятора, от такий тільки язик бовтався і зуби частково, а нижньої щелепи геть нема. І що, вставили йому титан, стало краще ніж було. Боєць не вірить, але поки триває цей пиздьож мені вдається примотати гомілку до дошки з ящика з-під мін і прифіксували до стегна, щоб вона геть не відірвалась.

Зариваю носаком берця уламок кістки в земляну підлогу бліндажа, щоб ніхто не поранився. Мухи вже знайшли закривавлений піджопник. Весело дзижчать. Я ригаю в себе.

Передивляюсь відео з налобної камери і з телефону. Це нудне, це нудне, господи, ото ти розкабанів, жодного цікавого кадру, за таке донати не дадуть, мабуть все таки доведеться красти у побратимів і продавати ношені труси збоченцям, як заїбало все, ге-гей, кураж, бадьоріше, веселіше, дякую за донати, перемога близько.

———-

Майже всі, хто в принципі донатить, вже давно обрали свого військового, волонтера чи фонд.

Благаю не чекайте зборів. Кожен день, хоч по трохи, але треба донатити. Не думайте, що якщо на сторінці не має допису про збір то нічого не треба. Просто всі ми намагаємося якось викручуватися і мовчати, щоб не набриднути тим, хто донатить …

Але «викручуватися» для волонтерів означає відмовляти в допомозі а для військових означає «будемо відбиватися лопатами»

Робить щось Кожен день. Інакше нам всім кришка

***

128 відправок з 1.04 по 19.04.

Далі ще просто не встигли зробити звіт.

З 128 відправок зв квітень, з яких майже 40- це палети. Палети допомги!!

Донецька, херсонська, миколаївська, сумська ,дніпровська, харьківська, одеська, Львівська, полтавська області. (Я дізналася купу населених пунктів країни саме через відділеня нової пошти)

Звісно 90 Відсотків наших відправок це військові. Але є і посилки для літніх людей, для хворих дітей, для шпиталів лікарень, ребцентрів та хоспісів.

Кожного місяця майже сто тис оплачує Гуманітарна Нова пошта за наші з

Вами відправки.

В Цьому році десятиріччя, як вони взяли нас під крило і всі ці роки жодного разу не відмовили. Навпаки, з кожним місяцем наши витрати все більше (бо більше запитів і потреб)

Согодні ворог знов вдарив по нашим улюбленим партнерам. Знов, я хочу обійняти всіх робітників Нової пошти і подякувати їм за допомогу та за за їх працю; подякувати також за крутий зразок, як можно працювати в країні, а ще й за менеджмент і управляння — їм вистачило однієі трагедії, щоб зробити висновки,сховища та підняти дисципліну в плані безпеки співробітників на найвищий рівень.

Володимир Поперешнюк

Elena Plakhova і всі всі співробітники пошти- тримайтеся!!

Дякумо за те, що ви робите. Ви кращі!

На відео наші посилочки))

Ну як таке кожного дня розвозити самостійно ? Ніяк.

Тільки з Нова пошта

Одеса 01.05.24