ОДЕСА, 12 ВЕРЕСНЯ 2024 РОКУ, КОНТЕКСТ-ПРИЧОРНОМОР’Я – Лідер одеських волонтерів з «Корпорації монстрів» Катерина Ножевнікова описала основні досягнення та проблеми фонду за останній час.

Як передає кореспондент ІА «Контекст-Причорномор'я», про це йдеться на Фейсбук-сторінці лідера одеської благодійної організації «Корпорація монстрів» Катерини Ножевнікової.

У повідомленні на сторінці Katherine Nozhevnikova сказано:

Від святкувань до роботи. Поки є час в дорозі.

З надією, що ви побачите мій допис не зважаючи на обмеження профіля, почуєте мене та тих, кому зараз потрібна допомога. Бо все по колу як рік тому, як два.

І стає тільки гірше.

і десь навіть хочеться навіть зробити вигляд що тебе і немає зовсім- закрити долонями очі і повторювати як дитина «мене не має, має..»

Але ж я тут як провідник між ними та світом.

Як напишу я так вони отримають допомогу чи ні.

Катя а може ви бажаєте, щоб ми вам відео зняли? Яке завгодно. В нас хлопці гарні.

Ні, да ви що! Це ж моя праця. Ваша захищати, моя писати. Да й взагалі то я вважаю, що це принизливо навіть ось ці всі відоси. Ви не маєте це робити!! В вас інші задачі. Що це за конкурс блін- емоційно кричу в слухавку.

Тиша на проводі. Потім командир видихає:

Ой.. дякую вам. Як би ви знали як ми це ненавидимо але якщо треба ж.. Нам треба якось виділятися.

Виділятися.. клятий «конкурс»

Рік тому. Черговий робочий день закінчився. Запити, аптечки, вибивання актів, розмови з командирами про забеспеченя, пошуки кращих цін, знову запити. Дзвінки, дзвінки.. (ненавиджу вже телефон) та десятки листувань за день з «військом» і від кожного тільки одне бажання- вдаритися головою об стіну.

Життя це одна суцільна робота, думки про роботу, думки про тих, хто зараз на війні, круги під очами та постійний тремор від істеричних думок про «він наступного разу не повернеться», «ми більше не зможемо допомогати і не зберемо грошей, бо люди не можуть віддавати постійно на тисячі зборів» до ідеї, що напевно пора звернутися за допомогою к психологу- якщо робота раніше приносила задоволення (якою б тяжкою вона не була) то зараз це постійний біг по кругу, з якого ти не можеш вирватися і постійний страх. Але як припинити допомогати тим, від кого в прямому сенсі залежить і твоє життя і майбутнє я не розумію.

Треба звʼязок. Ми роздаємо дуже багато звʼязку дякуючи вам. Але вони горять, горять, знищуються а ще зʼявляються нові і нові підрозділи і там все з нуля.

Можемо взяти старлінки 4 gen по 15 тис грн. Якщо зберемо кошти. Запитів в нас зараз на 30/40 штук. В наявності залишилося три..(

на старлінки

🎯Ціль: 750 000.00 ₴

🔗Посилання на банку

https://send.monobank.ua/jar/5PfF41NkzT

💳Номер картки банки

5375 4112 0853 8244

«Основний рахунок карта Приват 4246001003297797

Для переказів з інших банків треба ввести реквізити : БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД «КОРПОРАЦІЯ МОНСТРІВ» код 41569293, IBAN UA543052990000026000004918005 , в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» МФО 305299

Ну і звісно вам вірш, один з моїх улюблених. І чекаю від вас вірші в коментах. Це як ковток повітря зараз.

«Тепер я буду твоїми очима». Жадан.

З випаленими очима й залізом в ключиці

жити далі потрібна вагома причина.

І вона говорить йому, дивлячись в застиглі очниці:

не хвилюйся – тепер я буду твоїми очима.

Я завжди зможу дати якусь пораду.

Я оповідатиму, яка погода.

Я тебе надто люблю, щоби казати неправду.

Твоє небажання жити – просто погорда.

А він відчуває, що в тілі його забагато металу,

А він знає, як чорно буде йому до кінця його віку.

А він чує голоси тих, хто виходить з вокзалу.

А він знаходить сльозу, торкнувши мертву повіку.

І каже: тоді розкажи мені, чого я не бачу?

З чого зараз складається небо над нами?

Скажи, як ти переконуватимеш мою душу незрячу?

Скажи, як домовлятимешся з моїми снами?

Ти не бачиш, – говорить вона, – як нам бракує удачі,

як вперто протоптують стежку ранкові трамваї,

а ще не бачиш, як постаріли ті, кого ти бачив,

і як забувають про тих, кого вже немає.

Я зможу, – говорить вона, – бути легкою, як видих,

бути як звір, що нікому не вчинить кривди.

Єдине, чого не зможу –

зробити так, щоби ти забув про своїх загиблих,

щоби тобі не снились ті, хто ніколи не прийде.

…І навіть якщо ця зима буде тривати роками,

навіть якщо світ болітиме кожним вдихом –

будь його диханням і руками,

будь голосом його, будь його сміхом.

Маєш тепер бачити за тих, хто не бачить,

Маєш тепер любити за тих, хто не любить,

Цієї зими навіть дерева стоять, неначе

вони теж втомилися, вони теж, як люди.

Будь продовженням його збитих пальців,

будь закінченням його довгих речень.

Зимове небо над вами вранці

складається з доказів і заперечень.