ОДЕСА, 24 ВЕРЕСНЯ 2024 РОКУ, КОНТЕКСТ-ПРИЧОРНОМОР’Я – Лідер одеських волонтерів з «Корпорації монстрів» Катерина Ножевнікова описала основні досягнення та проблеми фонду за останній час.

Як передає кореспондент ІА «Контекст-Причорномор'я», про це йдеться на Фейсбук-сторінці лідера одеської благодійної організації «Корпорація монстрів» Катерини Ножевнікової.

У повідомленні на сторінці Katherine Nozhevnikova сказано:

Вибачте.

Кожен день ти «біжиш» як скажена : запити, нові запити, листування, офіційні перемовини і неофіційні спілкування з бійцями, дописи, дописи (як би ви знали як я ненавиджу ці свої дописи, де я вимагаю від вас щось постійно чудово розуміючи, що ресурси майже вичерпані і що під дописами майже одні і ті самі люди кожного дня) збори наплічників, знов спілкування, знов збираю посилки, десятки питань від «треба підписати дуже важливий контракт, а ще достукатися до МО чи ГШ бо часу не має, а вони живуть в паралельній реальності» до

«треба купити туалетний папір в офіс бо закінчився». Доросле життя.

Кажуть, що в Одесі є море, але я вже три місяця не виізджаю нікуди далі офіса та Донбасу. Не виїжджаю, бо не можу бачити це життя, яке вкрали в тих, хто на фронті, в мене та таких як я наші «брати», а наші співвітчизники чомусь вирішили, що платити за це будемо виключно ми..

Через одне повідомлення де ми читаємо у відповідь на «надайте ось такі документи» — «нас тут залишилося 30 зі ста. Ми спробуємо але комбата не бачили давно. А жити хочеться дуже. Допоможіть..».

Найстрашніше, що це вже не викликає жаху як раніше, а викликає роздратування, яке ти давиш в собі як танком і холодно відповідаєш: «Вибачте, нам потрібні документи. Ми несемо вдіповдільність. Вибачте але ні, ми так допомогу не надаємо»

Дівчата з фонду кожен день підходять з новими запитами від тих, хто пише їм. І все частіше уходять з відповідю ні. Вони намагаються мене зрозуміти, але я бачу як вони тяжко сприймають мої відмови. Я розумію, що вони готуються піти вже в свої листування та повідомляти про відмову. Деякі плачуть потім. Я бачу..

В телефоні кожен день відоси та світлини , де все палає і все скрізь в крові. Військові щиро вірять, що їхні відео можуть вплинути на збори і змагаються один з одним хто надішле «найкрутіше» (яке зазвичай буде найстрашнішим) відео.

Я ніколи не боялася крові. Вся родина думала, що я буду хірургом. Тепер кров навіть на невеликий подряпині викликає блювотний рефлекс. Бо в моїй голові вже

Занадто багато крові.

Заплющую очі і перед ними слайди: ось дрон полює за ворогом. Довго, легко, трішечки насміхаючись. Ворог бігає та намагається сховатися. Хтось пише на листках «я точно останусь живим» і показує оператору, хтось бере автомат та стрі###є в себе.

А ось такий самий дрон вже полює за твоїм знайомим. Просто це відео вже не в твоєму телефоні, а на під#сьокмуканалі.

Я не вмію радіти цим відосам, бо за кожним нашим я бачу такі ж самі в них.

Ось ноші в крові, відірвана нога, чи відразу дві ноги.

«Я начебто звикла. Технічно надаю допомогу і все. Але Тяжко збирати мозок , який розлетівся по стінах, коли ти знав того чий він» — пише молода дівчина медик, яка за два роки постарів років на 10.

Ось знесена щелепа навпіл та пульсуюча кров з яремної впадини та вивернута кістка ключиці.

……..Катя, яка для тебе сама сексуальна частина в чоловічому тілі? Питає мене мій друг, який стане першою любовью через рік. Нам по 15 років, ми сидимо на колонаді та дивимося на порт.

Я дивлюсь на його ключиці і на яремну впадину. Ось, кажу, і торкаюсь пальцем до цієї ямочки.

Грає музика з плеєра одного на двох. Теплий вітер ворушить його волосся. Ми такі діти ще а здаємося собі такими дорослими вже, бо розмовляємо про секс.

Він загине через 31 рік. Цим літом. Я не зможу прийти на його могилу, бо її не має.

Зовні майже кожен день: Ви наша надія, зіронька, ви така сильна жінка.

На таких як ви тримається країна.

Всередині: як пройти зиму, Де знайти кошти на черговий дрон, на зарплатню, на ремонт даху- в прямому сенсі та в переносному також. Бо дах їде вже дуже. Чому випадають зуби та волосся. Як вирішувати всі питання самостійно і навчитися не відчувати себе найсамотнішою людиною в всесвіті?

І ось ти встаєш, виходиш з роботи в 16:00 приходиш до дому і розумієш, що більше не можеш. Бо ти просто не можеш піднятися з кроваті. Не можеш більше читати все це. Не можеш чути, бачити. Не можеш відчувати нічого окрім ненависті , розпачу та сорому. Мені постійно соромно за те, що я щось не можу зробити, що мені боляче (а комусь набагато гірше) що я жива, а хтось вже ні. І їх стає все більше..

Відкладаю телефон.

Хоча б на добу. Може більше.

Поки мене не буде залишаю банку. Ми маємо проплатити 1, 6 млн грн за великого птаха, який буде приносити відео які всі так люблять.

Вміє літати на 200 км. Вміє бачити все, що треба бачити для змін ситуації на фронті. Керувати їм буде людина, яка провела 3,5 роки в полоні. Ще до повномасштабного вторгнення. Людина неймовірної сили, витримки та гідності.

Допоможить йому будьласка. Йому і його хлопцям. Може це допоможе і мені. Хоча я вже не дуже впевнена.

І ще.. пишить заради коментарів та просування допису будь ласка слова підтримки не мені. Пишить їх тим, хто зараз втрачає своє життя заради всіх нас. Їх тут багато на моїй сторінці. Вони читають кожен мій допис очікуючи коли цей допис буде про них. Ім так само треба психологічна підтримка — бо відчувати себе наодинці з усіма питаннями дуже страшно. Навіть якщо ти дуже сильна людина

https://send.monobank.ua/jar/7Eyzu11b21

Основний рахунок карта Приват 4246001003297797

Для переказів з інших банків треба ввести реквізити : БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД «КОРПОРАЦІЯ МОНСТРІВ» код 41569293, IBAN UA543052990000026000004918005 , в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» МФО 305299

PayPal

oleksandra.podhorna@gmail.com

Одеса

Ще один день