ОДЕСА, 02 ЧЕРВНЯ 2026 РОКУ, КОНТЕКСТ-ПРИЧОРНОМОР’Я – Лідер одеських волонтерів з «Корпорації монстрів» Катерина Ножевнікова описала основні досягнення та проблеми фонду за останній час.

Як передає кореспондент ІА «Контекст-Причорномор'я», про це йдеться на Фейсбук-сторінці лідера одеської благодійної організації «Корпорація монстрів» Катерини Ножевнікової.

У повідомленні на сторінці Katherine Nozhevnikova сказано:

Вибачте допис особистий трохи та може емоційний але складно весь час бути залізною кнопкою.

Тож справи ось такі :

Мені все складніше спілкуватися з людьми і тому Останні декілька місяців я припинила взагалі кудись виходити окрім роботи а на роботі, окрім своїх інших обовʼязків в мене є улюблена справа — я збираю аптечки для хлопців. Збираю самостійно. Це повʼязано з вдома факторами — безпекою, через яку ми не дуже можемо кликати на допомогу людей з одного боку і з іншого боку повʼязано з тим, що кожна аптечка, які я збираю особисто дає мені (не зважаючи на те, що я ще той Фома невіруючий) силу , надію і відчуття звʼязку з тими, хто нас захищає.

вкладаючи кожен турнікет, кожну складову аптечки я думаю про те, що саме ця мої дія когось поверне до дому.

Що завдяки діям інших людей , від яких залежить забеспечння на фронті- інших людей, фондів, волонтерів та держави колись до дому повернеться і моя рідна людина, яка вже пʼятий рік на фронті.

Якщо в нього буде все необхідне то шанси на це повернення виростають в геометричний прогресії.

Дуже складно жити в стані постійного страху і очикуванні. Робота звісно рятує, але с кожним роком очикування стає все складніше.

І от я знов збираю військові речі по всій хаті. Він підганяє бронік під себе та міряє якийсь нові прибамбаси. посміхається і каже «це на кілька місяців, маленька. В нас стільки планів. Я знов повернусь і дороблю тобі твої доріжки в саду». Собаки не відходять ні на крок якби відчувають що він їде.

Я натягують посмішку на обличчя : ну звісно. Інакше не може і бути. Звісно повернешся.

В телефоні висить повідомлення від жінки, який хтось порекомендував звернутися до мене бо «вона може все».

«Вітаю Катерино. Мій чоловік був поранений в .. області. Евакуацію не проводять. Ми знаємо де він знаходиться. Мені сказали ви можете допомогти.»

Я читаю його декілька раз і думаю про тих, хто дає мій номер по таким питанням. мені хочеться просто волати «навіщо!!??? Навіщо ви даєте надію людині а ще змушуєте мене через це проходити в сотий раз!!»

В стрічці світлини родини мого знайомого на відпочинку. Він цивільний, вони десь у горах щасливі обіймаються та посміхаються один одному. Я не засуджую. Я намагаюсь себе заспокоїти, що хтось має працювати в тилу, платити податки та донатити але відчуваю себе так, якби в мене вкрали моє Життя. І у дівчини, яка шукає як врятувати свого чоловіка також. Бо в нас немає надії на те, що їх хтось замінить. І це несправедливо.

Я пишу дівчині, що мені дуже шкода. Але я ніяк не можу вплинути на евакуацію. Що рішення приймає виключно командир. Що я сподіваюсь, що він повернеться , що його врятують.

Я збираю військові речі, с посмішкою щось розповідаю але мені хочеться плакати.

Мене начебто випустили з бану але за три місяця я втратила майже весь трафік. І дописи майже не видно нікому. 300/400 реакцій такого не було навіть в самі погані часи. Чи (як варіант) всіх вже ці запити наши втомили. Але війна продовжується і на нашу допомогу чекають.

Допомогайте будь ласка витягнути цю сторінку і будь ласка допоможить зібрати нам на 2000 підсумків для аптечок

Запитів просто море.

А в мене все менше сил битися в цю стіну головю

Обіймай та дякую всім, хто поруч ці роки

Низький уклін силам оборони

Хай кожен дочекається своего. Кожен день з ранку до ночі я про це думаю. І благаю. Навіть не знаю кого. Бо я не вірю в якись сили, Окрім наших. Але ми не всесильні..

Ну і цифри

За травень я зібрала 819 аптечок, за квітень 904. За березень 671. Зібрала сама але виключно Завдяки вам. Бо було з чого збирати. Але запитів було більше.

І вже збирати нема з чого