«Українізація» чи «русифікація»? Російський прем'єр Володимир Путін висловився проти «українізації російського політичного життя.

Сам термін навряд чи є незрозумілим для російського споживача інформації. З 2004 року його переконують, що головною ознакою політичного життя в сусідній державі є повна розбалансованість влади, її неефективність, тертя між президентом і прем'єр-міністром. І як результат — карколомна економічна криза збідніння населення, фіаско діючого президента на виборах глави держави. Росія, на думку її керівництва, виглядає зовсім інакше. Влада тут збалансована, ефективна, президент і прем'єр працюють у гармонійному тандемі. І проблем з обранням — ані у Володимира Путіна на другий термін, ані у Дмитра Медвєдєва на перший — не було. Проте виникає наступне запитання — а як у Росії з економічною кризою? Чи вдалося її керівництву вирішити соціальні проблеми громадян після того як виявилося, що нафтодоларів у безмежній кількості вже не буде? І тут варто звернутися до контексту висловлювань Володимира Путіна. Прем'єр виступав на засіданні Державної ради, яке заздалегідь назвали історичним. Тому що на нього запросили представників опозиції — навіть непарламентської, майже призабутої у ЗМІ. Тому, що представники опозиційних партій говорили про фальсифікацію результатів останніх місцевих виборів. Якщо б у Росії була стабільність путінських часів, усю цю декорацію плюралізму просто не потрібно було б вибудовувати. Тому російський прем'єр має розуміти своїх українських колег. Жодний з них ніколи не хотів «українізації, тобто постійної політичної конкуренції, яка так лякає Путіна. Кожний хотів повної монополізації влади для себе й свого жадібного оточення. Проте в умовах обмеженого фінансового ресурсу доводиться звертати увагу на співгромадян, доводиться конкурувати, доводиться цікавитись не тільки своїми — і клановими — інтересами. Це і є «українізація», яка в Росії була задовго до України, в 90-ті роки, коли президент Борис Єльцин був у постійному конфлікті з парламентом, уникав імпічменту, а при переобранні на другий термін змушений був шукати компромісу з олігархами — бо його власний рейтинг можна було порівняти із рейтингом діючого українського президента Віктора Ющенка. Звичайно, в Росії і до цього періоду власної історії ставляться без особливої поваги, називають клятими 90-ми. Проте всі теперішні лідери цієї країни вийшли з тих самих 90-х, з того самого періоду конкуренції, за яким у тодішній Україні — Україні Леоніда Кучми — уважно стежили і на уроках якого вчилися представники нової української політичної еліти. Так що Володимир Путін мав би побоюватися не «українізації російського політичного життя, а усвідомити, що це українське політичне життя 2004 року «русифікувалося». І що поробиш, що в цей час Росія вже існувала в іншому політичному і історичному вимірі і змушена була стежити за політичним життям України з такою ж увагою і зацікавленістю, з якої в Україні 90-х стежили за політичним життям Росії?