11 лютого 2010 року в Обласній універсальній науковій бібліотеці ім. О. Гмирьова (ОУНБ) відбулася зустріч громадськості з академіком Української історичної АН, професором, доктором історичних наук, директором Інституту історії та права Миколаївського державного університету ім. В.О. Сухомлинського Миколою Шитюком. Саме пан директор і виступив у ролі «живої книги» про європейські країни.

За словами Тетяни Голубєвої — координатора проекту, та Наталії Моїсеєвої — консультанта Центру європейської інформації ОУНБ, у приміщенні якої відбувся захід, мета зустрічі полягає в поширенні знань про історичні підвалини формування життя в Європі та Євросоюзі і у висвітленні впливу історичних факторів розвитку України на її сприйняття в Європі. Передусім варто зазначити, що в присутніх викликала непідробний інтерес розповідь Миколи Миколайовича, супроводжувана численними фотографіями на дисплеї комп'ютера та безліччю цікавих спостережень над особливостями життя країн Західної Європи. Особливу увагу учасників зібрання було привернуто до специфіки освіти в одній з найменших, але найбагатших країн континенту — Великого герцогства Люксембург (на місцевому діалекті — Лецбург), яке, на жаль, немає жодних офіційних відносин з Україною. Тому візу доводиться отримувати в посольстві Бельгії. За кількістю населення держава в половину менша, ніж Миколаїв. Проте освіта там безплатна. В середніх школах школярі навчаються протягом 12 років, одначе розпочинають навчання в чотирирічному віці. Найдивовижніше те, що процес навчання здійснюється одночасно на чотирьох мовах — англійській, німецькій, французькій та на місцевій говірці. Вищу освіту жителі Великого герцогства донедавна здобували за кордоном. Лише 2002 року тут було створено Люксембурзький університет, де більшість дисциплін викладається іноземною професурою. За словами пана професора, читаючи лекції в університетах Німеччини, Франції, Австрії та низки інших країн Європи, він зробив несподіване відкриття про багатство архівної документації та літератури про Україну, невідомі в нашій державі. Ще одна університетська особливість варта того, щоб запровадити її і в нас, — це синхронний комп'ютерний переклад під час лекцій з будь-якої мови на будь-яку іншу. Окремо наголошувалось на тому, що в деяких університетах висловлюються невдоволення так званим Болонським процесом і навіть лунають пропозиції про відмову від нього. Цю обставину не завадило б зауважити і в Україні, поки ми ще не влізли в цей процес з головою. Микола Миколайович ніколи не їздив за кордон як турист. Лише на офіційні запрошення університетів. З цього приводу він зазначив, що дуже перешкоджає відносинам українських науковців із Заходом візовий режим, хоча для європейців в Україну горить зелене світло. Наостанок залишається лише побажати, щоб аналогічних заходів у Миколаєві відбувалося якомога більше. Адже вони, як би там не було, інформаційно наближають нас до культурного рівня Заходу в найширшому розумінні цього поняття.