Нинішній віце-прем'єр з гуманітарних питань Володимир Семиноженко (він, син військового, фізик за освітою, 10 років був генеральним директором Всесоюзного науково-виробничого об'єднання в системі Міністерства хімічної промисловості СРСР) вже втретє взявся за керування українською гуманітарною сферою. Йому її було доручено в уряді Пустовойтенка, про якого нині вже давно забули.

Згодом його посадили на цю сферу в уряді Кінаха, якого, незважаючи на всі старання, на всі «викривання діянь помаранчевих», чомусь не врахували при розподілі портфелів. Семиноженкове третє «пришестя» на гуманітарну сферу випало на час Азарова. Одним з його завдань має бути стримування Дмитра Табачника, коли його стане далеко заносити від генеральної лілії правлячої партії. У кожному разі таке завдання визначила для нього некоронована «королева України» Г. Герман відразу після оголошення складу уряду. Від того моменту минуло ледь два тижні, а весь український світ з жахом констатує, що й куратора над Табачником також треба пильнувати, бо його також досить далеко заносить. 27 березня мої знайомі з тривогою, наче прагнучи перевірити себе, чи справді вони почули те, що казав 26 березня у нічному телеефірі у рафінованого провокатора Савіка Шустера, стали переповідати, до чого договорився віце-прем'єр з гуманітарних питань. І, звичайно, у тій розповіді додавали яскраві епітети. Не з тих, що мають коріння в радянській системі, а з нових — народжених вже у нинішній час. Найчастіше вживається слово «данецкіє. Правда, тільки 8 із 29 членів нинішнього уряду України мають корені у Донбаському краї. Хоч три члени уряду, які народилися в Росії, — Прем'єр-міністр Микола Азаров, міністр праці і соціальної політики Василь Надрага та міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов, до Києва також прибули «донецьким поїздом». І хоч трьох членів уряду вважають киянами, проте формування віце-прем'єра Семиноженка пройшло у Харкові. Тому він без проблем став вільно грати за правилами у донецької команди. За лічені дні роботи він декілька разів це вже підтвердив. Найяскравішим прикладом цього стала заява віце-прем'єр-міністра з гуманітарних питань у телепрограмі Шустера про потребу обговорення можливості створення союзу трьох держав — України, Росії і Білорусі. Себто поринув він у заплутаний світ великої геополітики. З цією ідеєю (правда, не у форматі союзу, а форматі об'єднаної союзної держави Росії, України і Білорусі із столицею у Києві) не перший день носиться керівник комітету з економічної політики і підприємництва Дежавної Думи Російської Федерації Євгеній Федоров, єдинорос» з Санкт-Петербурга, за освітою військовий інженер, учасник фінального періоду окупації Афганістану. Коли раніше цю ідею пропагували радикали (з українського боку авантюрист Корчинський, а з російського такі ж самі Лисенко та Лімонов), то це здавалося дрібною провокацією. Коли ця ідея засіла в головах правлячої в Росії партії, політичного партнера правлячої в Україні Партії регіонів, то це вже перестає бути смішним. Тим паче, що Федоров надіслав до Верховної Ради України листа з пропозицією депутатам українського парламенту обговорити це питання. Комуністи, як виникає зі слів їхнього представника, 42-річного народного депутата Спірідона Кілінкарова, відповідають на листа єдинороса» Федорова традиційним у подібних ситуаціях: єсть». Звичайно, що Шустер запропонував присутнім у студії глядачам проголосувати за можливість створення такої держави. Правда, на пропозицію Семиноженка голосувалося не за союзну державу, а за союз трьох держав — України, Росії і Білорусі. І 62% глядачів проголосували за такий союз, хоч досі всі соціологічні опитування показували, що більша частина українського суспільства була за європейську інтеграцію України. Семиноженко ані такої постановки питання, ані самого голосування не називає провокацію, а лише приводом для роздумів над стратегією розвитку України. За його словами, зараз у світі проходить процес багатополярних утворень і переваги мають ті країни, що опинилися в основі створення полюсів впливу. Семиноженко твердить, що нині перед українцями стоїть дилема: або бути на задвірках центру впливу, який формує Європейський союз, або стати провідним гравцем нового східного центру впливу... Семиноженко єдиним виходом для відродження української економіки та підвищення її наукоємності вважає кооперацію і інтеграцію з країнами пострадянського простору. Правда, є дуже мала ймовірність, що східний центр буде створено. А ще меншою (враховуючи досвід України в СРСР), що Україна може стати провідним гравцем у такому центрі. Для сумнівів є декілька причин: по-перше, незважаючи на великодержавницьку політику, Росія втрачає вагу у світі. У східних регіонах Російської Федерації все більших масштабів набирає процес китаєзації. Окрім цього, як не один раз показувала російська опозиція, йде страшна моральна і фізична деградація російського суспільства, яка спричинена виснаженням від надмірного споживання алкоголю рядом поколінь, починаючи від перевороту 1917 року. Нині практично вже немає придатного для нормальної служби в російській армії контингенту. З іншого боку, роль Росії як газової наддержави стрімко падає. Продажі російського газу до Європи зменшуються. І головна причина цього — аж ніяк не економічна криза, як це пояснюють у Москві, а розвиток технологій, які дозволяють добувати газ з раніше недоступних пластів. І для Європи, і для України, зокрема, це означає енергетичну незалежність від Росії. Правда, з українського боку тут є один нюанс — потрібна політична сила волі тих, хто живиться з російської газової труби. Разом з тим, усе менше привабливою для Європи є російська ідея фікс про формування нового порядку на основі геополітичної осі Москва-Берлін-Париж. Тим-то і пояснюється поспіх, з яким Євгеній Федоров уже за півроку хоче створити нову «державу». Він та ті, хто за ним стоїть, прагнуть встигнути з цим питанням, поки в Україні є податлива на подібні ідеї влада. Враховуючи недавні погрози Ганни Герман звільнити Шустера, не думаю, що є співпадінням винесення на публічне обговорення «пропозицій» Федорова і провалу переговорів у Москві Азарова на предмет зменшення ціни на газ. У ході виборчої кампанії регіонали обіцяли своїм виборцям зменшити її ледь не до 50 доларів. Народна мудрість каже: «обіцянки-цяцянки»... Інша народна мудрість в одній з модифікацій каже: «З чим дід на торг, з тим і з торгу». «Торгував» Азаров, «торгував», а ціна якою була, такою й залишилося. В «Газпромі Азарову сказали «чимось» компенсувати втрати «Газпрому» від можливого зменшення для України ціни. У Путіна була вже конкретна пропозиція щодо зниження ціни на газ для України: «Вступити в митний союз у рамках Єдиного Економічного Простору, що створюється Росією, Білоруссю і Казахстаном». Для такого вступу треба зупинити інтеграційні процеси з Європою. А цього радше не захоче олігархія. У нинішній ситуації збереження дотеперішніх цін на російській газ є для регіоналів серйозним підривом політичного авторитету у частини їхніх виборців. Тому вони будуть запускати проекти, які дозволять визначити рівень здатності українців до захисту основ державності. Це водночас зручний привід для пояснень Заходові, чому робляться кроки, які спрямовані на згортання європейської інтеграції, мовляв, такими є економічні реалії і такими є суспільні настрої... В ситуації, яка трапилася 26 березня у Шустера, для мене не до кінця зрозуміле, чи Семиноженко виконував роль політичного робота, завданнями якого кинути в український город пробний камінь, чи він висловлював власні переконання, співзвучні з завданням для робота? Обидва варіанти — свідчення, що нічого чекати нині суттєвих змін у гуманітарній політиці. Це також початок ще одного підтвердження життям великої народної мудрості: півсвіту брехнею об'їдеш, проте назад не повернешся...