У 1949 році після Другої світової війни з метою забезпечення справедливості та миру, створення єдиної європейської спільноти, що базується на свободі, демократії, визнанні прав людини та верховенства права, була створена така міжнародна організація як Рада Європи.

У своїй діяльності Рада Європи опирається на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка була прийнята в Римі 4 листопада 1950 року та набрала чинності в 1953.

Конвенція не з'явилася на порожньому місці — їй передувала Загальна декларація прав людини, якій відведено чільне місце в преамбулі Європейської конвенції. Її дотримання забезпечується, з одного боку, завдяки дієвій політичній демократії, а з іншого — завдяки загальному розумінню і дотриманню прав людини, від яких вони залежать.

Конвенція про захист прав і основних свобод людини складається з декількох розділів. У першому розділі Конвенції загострюється увага на таких правах і свободах: право на життя, заборона катування, заборона рабства та примусової праці, право на свободу та особисту недоторканість, право на справедливий судовий розгляд, свобода вираження поглядів та ін. До Конвенції були прийняті ряд протоколів: № 1, в ньому закріплені право на вільне володіння своїм майном, право на освіту, право на вільні вибори, № 4 — заборона ув'язнення за борг, свобода пересування, заборона вислання громадян та заборона колективного вислання іноземців, № 6, яким скасовано смертну кару, в № 7 — закріплені процедурні гарантії, що стосуються вислання іноземців, право на оскарження в кримінальних справах, відшкодування в разі незаконного засудження, в 12 протоколі закріплено заборону дискримінації.

Україна, ратифікувавши у 1997 році Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, взяла на себе зобов'язання забезпечувати її гарантії на своїй території. Однак, на відміну від інших обов'язкових для виконання Україною міжнародних договорів, Конвенція має контрольний механізм, який здійснює нагляд за дотриманням державою-учасницею взятих на себе зобов'язань за Конвенцією, а саме — Європейський суд з прав людини.

На даний час Україна займає четверте місце в Європі після Росії, Турції та Румунії за кількістю порушень прав людини, а за кількістю звернень на 10 тисяч населення ми випереджаємо і Росію, і Турцію. 39% рішень Європейського суду щодо України стосуються порушення права на справедливий суд; 28% — порушення права власності; 12% — пов'язані з тривалими судовими слуханнями.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року № 784 «Про заходи щодо реалізації Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що представництво України в Європейському суді з прав людини у разі розгляду питань дотримання нею Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод здійснюється в установленому порядку Міністерством юстиції через Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, а в областях — через представника Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.

Одним з основних завдань регіонального відділення в складі головного управління юстиції є виконання доручень Урядового уповноваженого та Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини стосовно збору і вивчення фактів і доказів у конкретних справах, що стосуються заявлених з боку України порушень положень Конвенції, посилання на які містяться у запитах Європейського суду з прав людини до Урядового уповноваженого.

З 2000 року Європейським судом було винесено 6 рішень на користь жителів Миколаївської області. На сьогоднішній день є кілька справ, рішення по яким вже виконано. Це справа громадянки — жительки міста Первомайська. Вчитель по професії, вона не отримала компенсацію за відпустку. Двома рішеннями судів Первомайський міський відділ освіти був зобов'язаний виплатити їй заборгованість. Проте, через відсутність коштів у Державному бюджеті, грошей вчительці так і не виплатили. Європейський суд зобов'язав Україну виплатити 1560 євро за причинену моральну шкоду.

Що стосується жителя міста Миколаєва, то він звернувся зі скаргою на порушення його права на розгляд справи в суді в розумні терміни. Його справа на користування земельною ділянкою тривала в українських судах 13 років. Тут також Європейський суд зобов'язав Україну виплатити цьому громадянину 1800 євро за нематеріальну шкоду і 16 євро за витрати.

Обов'язкове для України виконання рішень Європейського суду з прав людини забезпечується Департаментом Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Виплата відшкодування за рішенням Європейського суду з прав людини має бути здійснена у тримісячний термін з моменту набуття рішенням статусу остаточного та відбувається за рахунок Державного бюджету України.

В контексті виконання рішень Європейського суду слід розглядати й обов'язок держави забезпечити проведення юридичної експертизи актів законодавства та їх проектів на відповідність Конвенції. Здійснення такої експертизи має на меті унеможливити подальші порушення Конвенції, спричинені недосконалістю правового регулювання в національному правовому полі.

Законом України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що орган представництва (орган юстиції) забезпечує постійну та з розумною періодичністю перевірку чинних законів і підзаконних актів на відповідність Конвенції та практиці Суду, передусім у сферах, що стосуються діяльності правоохоронних органів, кримінального провадження, позбавлення свободи.

На виконання цієї норми внесено зміни до Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року, зокрема на органи влади, що подають акти на реєстрацію, покладено обов'язок подання до органу юстиції висновку щодо відповідності нормативно-правового акта положенням Конвенції та практиці Європейського суду з прав людини, оскільки наслідком непроведення юридичної експертизи щодо відповідності акта Конвенції та практиці Європейського суду може стати констатація Європейським судом порушення Україною прав, гарантованих Конвенцією. Так, на сьогоднішній день Європейським судом у декількох рішеннях, винесених щодо України, прямо визначено, що порушення прав, гарантованих Конвенцією, спричинені саме недоліками у чинному законодавстві («Полторацький проти України», «Кузнецов проти України», «Сокур проти України», «Волохи проти України» та інші).

Органами юстиції Миколаївської області лише за останні 2 роки проведено близько 400 юридичних експертиз нормативно-правових актів, що подані на державну реєстрацію, на відповідність положенням Конвенції та практиці Європейського суду з прав людини. За результатами 193 перевірок суб'єктів нормотворення переглянуто біля 40000 нормативних актів, проведено близько 150 експертиз вилучених актів на відповідність Конвенції. За результатами цієї роботи попереджено прийняття 9 правових норм, що не відповідають положенням Конвенції.

Отже, Конвенція, будучи юридично обов'язковим договором для Високих Договірних Сторін, запровадила систему контролю за імплементацією прав на внутрішньодержавному рівні. Держави, що ратифікували Конвенцію, тим самим взяли на себе подвійні зобов'язання відповідно до статті 1 Конвенції. По-перше, держави гарантують відповідність свого внутрішнього законодавства положенням Конвенції. Для виконання цих зобов'язань в окремих випадках їм необхідно вносити певні зміни у своє законодавство та правозастосовчу практику. По-друге, нові держави, що ратифікують Конвенцію, мають виправити будь-які існуючі порушення тих основних прав і свобод, які захищає Конвенція.

Таким чином, виконуючи норми Конвенції та Загальної декларації з прав людини органи юстиції забезпечують виконання державою зобов'язань перед громадянами та світовою спільнотою в напрямку гарантування і реалізації прав і свобод людини, як найвищої соціальної цінності.