Нещодавно по телебаченню було продемонстровано документальні кадри зі стін нашого законодавчого органу — Верховної Ради України. На них було чітко зафіксовано, як до зали, в якій мирно сиділи депутати-опозиціонери, заблокувавшись у ній, навіть замотавши двері ланцюжком, здається, від звичайних міліцейських наручників, увірвалася, ламаючи двері та роздираючи той ланцюг, ватага, що складалася з депутатів-регіоналів, та почала бити, — це добре видно на тих кадрах, — опозиціонерів.

І підняті руки тих опозиціонерів, щоб захистити свої голови від ударів кулаками, чи й від тих крісел, які натреновані регіонали кидали на них, — це зовсім не означає, що це була саме бійка, а не побиття. Бо так кожна людина інстинктивно намагається захистити свою голову, своє лице, своє тіло від побоїв. До речі, виривання того крісла, піднятого руками кривдників, чи відштовхування, або хапання їх за руки — не може кваліфікуватися як обопільна бійка, а лише як необхідний захист. Це зрозуміло навіть неграмотній козі. Тоді чому наші засоби масової інформації, наші журналісти, навіть на такому демократичному п'ятому каналі, подають цю подію як бійку, а не як відверте побиття, збиваючи з пантелику пересічних громадян. Адже бійка і побиття — це далеко не одне й те саме! Це — перше. А друге, чому той ланцюг, вже в руках людини, яка не тільки не дуже потрібна Україні, але й Верховній Раді, бо, як не дивно, диригує нею депутат-регіонал Чечетов, чому в її руках цей ланцюг, яким були заблоковані двері, вже фігурує як предмет, приготовлений для бійки? Десь рівно так, як і той шмат труби, яким, напевне, регіонали виламували двері? І чому він кричить про пістолети, які нібито носять опозиціонери у стінах Верховної Ради? Хоча, проглядаючи цей сюжет, це побиття, я б і не здивувався, що їм треба їх мати. Адже, коли тебе так брутально б'ють, треба захищатися. І останнє. Сідати за стіл мирних переговорів, як до цього закликає в даному разі Литвин і особливо настирно лідер фракції регіоналів Єфремов, який наголошує, що, мов, «когда подрались дети» не варто втягувати в розбори когось (в даному разі прокуратуру), а мовляв, домовитись самим — не зовсім справедливо. Адже це «подрались» не «дети», а відверте побиття дорослих депутатів — державних діячів... теж дорослими крутими дядями, організоване його ж фракцією. Бо про що тут домовлятися, якщо він це виправдовує та заявляє, що йому «не за что краснеть». Бо якщо він за це не почервоніє, то про що тут можна домовлятись?