Дмитро Козак, донедавна російський віцепрем'єр, призначений на посаду заступника глави адміністрації Путіна. Він став «куратором України» в Кремлі, замінивши Владислава Суркова, у якого були показово конфліктні відносини з Києвом. Сам Сурков нібито йде з держслужби через «зміну курсу на українському напрямі. У Кремлі інформацію про його відставку не коментують, а зміну курсу — заперечують.

Однак є всі підстави ставити під сумнів і мотиви цієї кадрової зміни, і зміну стратегії РФ, яку визначає не Сурков і не Козак, а особисто Путін.

Є також маса причин не виключати, що вся історія із відставкою та гра в «доброго» та «злого поліцейського» між Козаком та Сурковим є частинами продуманої спецоперації, мета якої – додати новому «куратору України» балів в очах українських візаві.

Та хай що є причиною змін у відносинах між «баштами Кремля», зараз важливо розуміти, ким є Дмитро Козак. Адже він має дуже специфічний бекграунд у зовнішній політиці.

Козак відомий як ідеолог федералізації Молдови, а Росія не приховує бажання втілити схожий проєкт і в Україні. Нині, коли він став офіційним «смотрящим» за обома нашими державами, варто чекати нового етапу цих спроб.

При чому на молдавському досвіді Москва вже навчилася, що пряме просування федералізації викликає надто серйозний спротив, тож її напевно «продаватимуть» українським партнерам у прихованому вигляді, як «поступки задля миру в Україні.

А зважаючи на українське походження Козака (він народився на Кіровоградщині) та його неконфліктність у порівнянні із Сурковим, є ті, хто схильний вірити у позитивні наміри російського посадовця.

Шлях Козака до Молдови

В далекому нині 2001 році новообраний президент Молдови, комуніст Владімір Воронін сподівався, що зуміє вирішити придністровський конфлікт. Саме ці обіцянки дозволили його партії виграти вибори.

Друга подібність Молдови тих часів до нинішньої України – те, що тамтешній парламент контролювала пропрезидентська монобільшість (71 голос зі 101).

А головна відмінність – те, що тодішня влада Молдови, принаймні на початку, була відкрито проросійською. Після перемоги на виборах Воронін навіть певний час виступав за приєднання Молдови до союзу Росії та Білорусі. Це лише підсилювало віру в те, що він зуміє домовитись із проросійським «президентом» Придністров’я Ігорем Смирновим.

І все, здавалося, до того йшло.

У першій половині 2001 року відбулися три зустрічі лідерів Молдови й Придністров'я

Вони підписали низку протоколів, серед яких протокол про взаємне визнання документів (визнавався радянський паспорт, яким користувалися придністровці). В одному з протокольних рішень навіть було зафіксований намір підготувати проєкт рішення «про відшкодування Придністров'ю збитків під час збройного конфлікту 1992 року». «Президент миру» Воронін був готовий зробити максимум кроків назустріч.

Тирасполь, не без сприяння Москви, також погодився на певні компроміси. Так, у травні 2001 року на прохання Вороніна був звільнений з придністровської в'язниці Іліє Ілашку – одна зі знакових особистостей Придністровського конфлікту, арештований сепаратистами ще у 1992 році та засуджений до смертної кари (згодом її замінили на довічне ув'язнення).

Але до масштабної домовленості у Тирасполі були не готові, час від часу демонструючи, що не цінують поступки Кишинева. Приміром, після того, як Молдова погодилася на визнання радянських паспортів, Смирнов видає указ про власне паспорти ПМР.

Тож після четвертої та останньої зустрічі у серпні 2001 прямі переговори із сепаратистами пригальмуватися. Смирнов і Воронін зустрінуться лише через сім років.

Так ключову роль у перемовинах отримав посередник. Росія.

А відповідальним за цей напрямок був призначений Дмитро Козак, який обіймав тоді точно ту посаду, що і зараз – був заступником глави адміністрації президента Путіна.

Народження та смерть «Федеративної республіки Молдова»

У серпні-листопаді 2003 року Козак здійснював «човникову» дипломатію між Тирасполем та Кишиневом, узгоджуючи між сторонами деталі домовленості про остаточне врегулювання конфлікту.

Результатом кількамісячних перемовин стала поява Меморандуму про основні принципи державного устрою, який отримав назву «Меморандум Козака». Цей документ був парафований як Владіміром Вороніним, так і Ігорем Смирновим.

Він передбачав перетворення Молдови на «асиметричну федерацію».

Створювалася Федеративна Республіка Молдова, суб'єктами якої були Придністров'я (ПМР) та Гагаузія. Формувався двопалатний парламент, при чому у верхній палаті половина голосів закріплялися за представниками ПМР та Гагаузії.

ПМР і Гагаузія отримували право на власні органи законодавчої, виконавчої та судової влади, власні Конституцію і законодавство, бюджет і податкову систему, символіку та інші атрибути автономного статусу.

Вони отримували фактичне право вето на зовнішньополітичні рішення: укладання міжнародних угод мало відбуватися за умов консультації з суб'єктами федерації та за участю їх представників.

Суб'єкти федерації мали право на вихід з її складу у випадку, якщо федерація втрачає суверенітет або приєднується до іншої держави (запобіжник проти приєднання Молдови до Румунії).

Федерація була проголошена нейтральною та демілітаризованою державою, збройні сили підлягали розпуску. Замість молдавської армії, «гарантії безпеки на перехідний період» до 2020 року мали забезпечувати російські миротворці. По суті, це легалізовувало російську 14 армію, яка перебувала у Придністров’ї з часу розпаду СРСР.

Впроваджувалися дві офіційні мови — молдавська та російська.

По суті, план Козака робив Молдову цілковито залежною від волі проросійських суб'єктів федерації, та на додаток давав Росії безпекові важелі.

Та Воронін спершу виявився готовим навіть на це. Була навіть призначена дата підписання документу – 25 листопада 2003 року. Усі формальності були узгоджені. Путін анонсував візит до Кишинева.

Однак в останній момент ці плани зірвалися.

Річ у тім, що перемовини про меморандум проходили у режимі секретності, із мінімальним витоком інформації. А коли стало відомо про зміст погодженого меморандуму, що фактично ліквідовував самостійність Молдови – це обурило суспільство. Дійшло до мітингів зі спаленням російських прапорів.

Та головне – те, що план Козака викликав застереження міжнародних партнерів.

Подейкують, що саме їхні поради та попередження переконали Вороніна відмовитися від парафованого ним документа. Пізно ввечері 24 листопада Воронін повідомив у Кремль, що не буде його підписувати, а Путін скасував візит до Молдови.

Через Крим до Кишинева

«Меморандум Козака», який мав стати його тріумфом, перетворився на поразку – його особисто та Росії. Відносини Кишинева із Москвою змінилася на похолодання, а молдавська компартія підтвердила взятий курс на зближення з ЄС.

Однак сам Дмитро Козак, давній товариш Путіна, доволі швидко відновив політичну вагу. З 2008 став віцепрем'єром в уряді Путіна, де курував стратегічний та сповнений грошима напрямок – підготовку до зимової Олімпіади в Сочі

В березні-2014 саме йому доручили вести проєкти Росії у щойно окупованому Криму, і він опікувався ними до останнього часу. Включно із сумнозвісним «Керченським мостом».

А у липні 2018 року Козак повернувся до молдовських справ: Путін призначив його спецпредставником з розвитку торговельно-економічних відносин з Молдовою. Фактично він замінив Дмитра Рогозіна, який був оголошений у Молдові персоною нон грата.

Це призначення пов`язували із підготовкою до парламентських виборів в Молдові в лютому 2019 року. Фаворит Росії був відомий: це Соцпартія, фактичний лідер якої, президент Ігор Додон, свого часу публічно заявляв, що відмова від плану Козака у 2003 році була помилкою. І хоча соціалістам не судилося перемогти на виборах, вони все ж таки зуміли взяти владу після низки тогорічних криз.

В цьому процесі Козак відіграв одну з важливих ролей.

Нагадаємо, що в результаті виборів жодна з політичних сил, ні тодішня правляча Демократична партія на чолі з олігархом Владом Плахотнюком, ні проєвропейський блок ACUM, ні Партія соціалістів не мали можливість одноосібно створити уряд.

Соцпартія тоді домовлялася з усіма.

Тоді знову сплило питання федералізації Молдови поруч із прізвищем Козака.

Медіа, лояльні до Демпартії, оприлюднили відео, зняте прихованою камерою, на якому Додон диктує людині з оточення Плахотнюка формулювання, яке, схоже, пропонувалося включити до їхньої угоди про співпрацю.

«Вжити спільні зусилля для реінтеграції країни на основі надання придністровському регіону особливого статусу у складі Республіки Молдова, що передбачає широкі законодавчі виконавчо-розподільні повноваження, — зачитує Додон і додає. — Це Козак мені диктував, коли я сказав, що ми не можемо писати «федералізація».

Що саме обірвало ці переговори, достеменно невідомо, але згодом саме Росія наполягла на тому, щоби соціалісти не вступали в коаліцію з демократами. Поради Москви співпали із позицією ЄС та США.

Результат відомий – була створена «дивна коаліція» ACUM та соціалістів, «режим Плахотнюка» був демонтований, а сам олігарх втік за кордон. Але вже в листопаді коаліція розпалася, а до влади за підтримки тих же демократів приходить соціалістичний міноритарний уряд.

Красива комбінація, в якій чимала заслуга належить саме Козаку.

Неприємні висновки

То чи варто пов'язувати якісь райдужні надії у зв'язку із можливою заміною Суркова на Козака як куратора «українського напряму»? Навряд чи. І тут неважливо, йде Сурков з посади чи ні; стала зміна «куратора» наслідком боротьби у російській влади – чи ми були лише глядачами розіграного спектаклю.

Головне – те, що на український напрямок призначили посадовця, який концентрується на питаннях федералізації, непогано навчився її просувати, і водночас – приховувати.

Козак довів свою ефективність у Молдові навіть попри те, що у 2013 році його план не дійшов фіналу. Та й висновки з цього провалу напевно були зроблені.

Очікувати на зміну стратегії Росії зі зміною «смотрящего» від Кремля – небезпечна ілюзія. Адже людина, яка ухвалює в Росії стратегічні рішення, не змінилася.

Недарма основні положення Меморандуму Козака збігаються з вимогами, які висували представники ОРДЛО (власні державні структури. нейтралітет, російська мова право вето на зовнішньополітичні рішення). Та недарма очільник російського МЗС Сергій Лавров свого часу відзначив схожість Донбасу і Придністров'я, Мінських угод та Меморандуму Козака.

Українську дипломатію та українське керівництво чекають переговори із досвідченим противником.

І в цьому контексті вивчення досвіду придністровського врегулювання було б дуже корисним. Аби не повторювати помилок.

Автори:

Сергій Сидоренко, редактор Європейської правди»

Джерело