Нещодавно литовські активісти та друзі України ініціювали компанію за відміну проведення в столиці своєї країни феєрверк-шоу. Їх мотивом стало перебування у Вільнюсі численних українських біженців, для яких звуки вибухів (навіть салютів) можуть стати психологічною травмою. Бо нагадають про російські обстріли, рятуючись від яких, українці опинились так далеко від рідних домів.
У нас пару місяців назад заборонили використання феєрверків та рух машин чи мотоциклів (мопедів), які надто «голосно» катаються вулицями українських міст. Тоді це стосувалось нашого психологічного комфорту. Зараз – безпеки. Тому що звук іранських дронів-камікадзе схожий на мотоциклетний (недаремно ж їх звуть «мопедами»), «ревучий» мотоцикл чи машина без глушника можуть не дати вчасно почути і звук російського БПЛА, що наближається. Не даремно ж для атаки на Білу Церкву «шахідам» проклали маршрут над трасою Київ-Одеса, щоб «замаскувати» їх звук шумом транспорту.
Але судячи з аудіо-звучання багатьох наших вулиць, власникам дорогого авто-мото інвентаря й досі хочеться демонструвати його наявність іншим посполитим. А чому б і ні? Поліція їх трохи відловила, але не всіх, адже її співробітників ледве вистачає на ключові магістралі та виконання більш важливих завдань. Патрульні можуть почути «дріфт» в кількох кварталах від себе, але просто не встигнуть адекватно відреагувати та наздогнати порушника.
А ми тепер вимушено «прядем вухом» і на мотоциклетні звуки, адже вони так схожі на шум російсько-іранських «балалайок». І в цій обстановці бажання деяких співгромадян порокерствувати викликає у нас не асоціації з фільмами про волелюбних байкерів, а виключно нагадування про «вот-это-всё-русофобию-начинаете» чи «в-мою-косметичку-залезли» Залдостанова. І питання: чому вони досі ганяють нашими вулицями?
Литовські друзі України вже не вперше показують нам шляхи як боротися: не бути байдужими та саморганізовуватись. Андрюс Тапінас – один з ініціаторів відміни феєрверків у Вільнюсі – відомий в Україні в першу чергу як ініціатор першого збору на «народний Байрактар» для ЗСУ. Адже саме він організував такий краундфантінг ще в травні і «розчулив» турецьку компанію настільки, що вона згодилась передати свій БПЛА литовцям (але для захисту українців) безкоштовно. Потім були збори фондом Сергія Притули та в ряді європейських країн. Вони також були двічі успішними: люди швидко збирали кошти, а турецька компанія оголошувала про жертвування Україні чергових дронів.
Для самого пана Тапінаса це обернулось необхідністю давати численні інтерв’ю українським та міжнародним ЗМІ. Що не завадило йому приділяти увагу й іншим питанням, вирішення яких могло б посприяти пришвидшенню припинення війни в Україні. Наприклад, громадянській компанії, покликаній примусити литовську компанію «Вічюнай-груп» (вона, до речі досі продає і в Україні крабові палички, морепродукти, пельмені та іншу «заморозку» під маркою VICI) нарешті закрити свій завод в Росії і не фінансувати російську армію своїми податками. Внаслідок цієї кампанії Андрюс Тапінас отримав в соцмережах численні звинувачення в надмірній «українофілії», що не завадило йому продовжувати піклуватись про українців, яких прийняла Литва. І звернути увагу своїх співгромадян на просту річ: голосні звуки феєрверків можуть нагадати біженцям про жахіття війни.
Мабуть, мешканці Європи більше цінують тишу, ніж ми. Але, виходить, що в даному аспекті небайдужі литовці про нас піклуються більше, ніж ми самі. Тому можливо і українцям також варто більш активно відстоювати не тільки свій спокій, а й безпеку, адже (нагадаємо ще раз) ревіння моторів «дріфтерів» по-перше, заглушають наближення російських БПЛА (деякі з яких можуть нести на собі вибухівку), а, по-друге, серйозно дратують людей, які вже цих звуків «наслухались» — жертв чи свідків ударів іранських «шахедів-136» по Одесі, Білій Церкві, Ладижину чи інших містах.
Тому варто задатись питанням: чи не варто нам у себе в дворах почати впливати на надто шумних авто-мото-любителів? Адже сусіди і чують, і бачать (при цьому – першими) фанатів поганяти без глушника. І, якщо таких не вдається переконати поводитись пристойно та не заважати іншим жителям дому добрим словом, то чи не варто повідомляти про них в поліцію? А якщо почне прослідковуватися співпадіння активності їх «залізних коней» з повітряними тривогами — то і в СБУ? І не варто тут порівнювати себе з радянськими «сексотами»: мова йде не про міфічну небезпеку «світового імпереалізму», а про реальну – від рашистських дронів-убивць. Від яких ми зобов’язані захищати своїх близьких. Так само, як і їх спокій, цивілізовано – по-європейськи – стимулюючи до виконання загальних для всіх правил навіть тих, хто чомусь відчуває свою винятковість та непідлеглість законам.
