«В мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання... І поки живе мова —житиме й народ, як національність...»

І. Огієнко

9 листопада – День української писемності та мови, який ми відзначаємо щорічно із 1997 року (започатковано указом Президента № 1241/97). Наша мова – невичерпне джерело для творчості й натхнення, можливості якого приголомшують. І хоча вона зберігає в собі досвід та історію народу наша мова також неймовірно гнучка та відкрита до змін. Мова – це не просто слова, що зберігаються в запилених словниках і не довільний набір значень. Це, в першу чергу, спосіб мислення й відображення дійсності. Мова – наше вікно у світ. Через мову ми здатні усвідомлювати себе і навколишній світ. З самого народження ми починаємо малювати свою картину буття через материнські колискові. І хоча ми малюємо її по-різному, інструмент зображення у нас спільний.

Кандидатка філологічних наук, фахова редакторка, яка понад п'ятнадцять років редагує тексти різних стильових напрямків Ольга Дубчак переконана, що «мова – це живий і сповнений неймовірних секретів організм, це музика й математика водночас». Своїми книжками із серії «Українська мова», які виходять у молодому видавництві «Віхола» (зараз Ольга Дубчак обіймає там посаду головного редактора), вона доводить, що українська мова – це цікаво, весело і зовсім не страшно. Її книги не змушують вчити правила чи зубрити мовні закони, тому вони є своєрідним рятувальним поясом для тих, хто лише починає опановувати українську. Проте, вони також будуть корисними і тим, хто знає українську дуже добре – нагадають призабуте, структурують наявні мовленнєві цеглинки в голові та і просто розважать в цей непростий час.

Дубчак О. «Чути українською : у світі звукі[ў] і букв» (Київ, 2020)

Чи знаєте ви, що голосних в українській мові приблизно в п'ять разів менше, ніж голосних? Чи чули ви про нескладотворчі звуки? А про літеру Шредінгера? Чи відомо вам, що шиплячі постійно мімікрують під інші приголосні української мови? «Шо?» – скоріше за все спитаєте ви. Але навіть якщо вам здається, що ви гадки не маєте, за яким принципом слід вимовляти ті чи інші звуки, ваші мовна свідомість і мовленнєвий апарат роблять це бездоганно.

Книгу «Чути українською» присвячено українським буквам та звукам, принципам їх узгодження та взаємодії. Завдання книжки — пояснити, за якими правилами й закономірностями працює звукова система, а ще — чому наша абетка майже досконала.

Дубчак О. «Бачити українською» (Київ, 2021)

«Бачити українською» набагато більша за обсягом. В ній розповідається: про частини мови, про правила використання та виключення, лексичне значення слова, походження слів, фразеологізми, просторіччя, прислів'я, будову слова та інше. Видання присвячено найголовнішій одиниці мови – слову. Саме слово дає нам змогу порузумітися, передати важливу інформацію, висловити почуття і навіть просто подумати про них.

Після виходу попередніх двох мовознавчих книг авторка планувала написати третю заключну частину про пунктуацію та речення. Натомість 24 лютого, як і для багатьох українців, змінилось все. Тому Ольга Дубчак «не могла не написати» книгу присвячену мові Перемоги.

Дубчак О. «Перемагати українською. Про мову ненависті й любові» (Київ, 2022)

У цій книзі дослідниця доводить, що воювати на мовному фронті так само важливо, як і безпосередньо на полі бою. Наша мова вміє давати відсіч ворогам і бути твердою крицею, однак для українського народу вона є передусім домом буття. Українська — це мова любові, ніжності й підтримки в тяжку мить. І саме зараз вона потрібна нам як ніколи. Зараз важливо берегти українське слово попри все.

«Перемагати українською» є чудовим посібником для плекання рідної мови у воєнний час. Із нього читач дізнаєтеся багато нового про військову етимологію та українські шиболети, про емоційність рідних суфіксів і лагідність фірмових українських демінутивів. Також авторка в якості бонуса пропонує власні поради щодо переходу на українську.

Ольга Дубчак своєю щирістю розриває мовні шаблони і розширює свідомість читачів. Її книги просякнуті любов'ю до рідної мови, до її звучання, до її сенсів і мінливості. Уся інформація мимоволі закарбовується в пам'яті за рахунок вправного пояснення, цікавих життєвих прикладів та жартів. Інформація в книгах структурована так, щоб було легко знайти необхідний матеріал. Не дивно, що після їх прочитання, хочеться розповісти про прочитане всім довкола.

Цікавою є також дисертація Ольги Дубчак, яку вона захистила в 2010 році в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова. Ця наукова робота присвячена концептуальної опозиції «СВІЙ» – «ЧУЖИЙ» – в аспекті взаємодії мови і мислення, людини і культури для пізнання специфіки мовного відображення національного світогляду.

Наостанок ділимося двома цитатами із книги «Чути українською»:

● «Навіть якщо вам дуже хочеться написати бурья, тьюрки, нальєш чи пірьїна — спробуйте цього не робити. Або, якщо вже геть несила терпіти, відпросіться з роботи чи уроків, поїдьте додому, поки там нікого немає, зачиніться, ретельно перевірте, чи всі замки клацнули, загорніться в ковдру чи залізьте під ліжко — і там тремтливою рукою на аркушику паперу нашкрябайте: БУРЬЯ. Усе, вітаю з полегшенням, вертайтеся на роботу. Аркушик не забудьте спалити!».

● «Із наголосом бавитися прикольно, але це, на жаль, працює не завжди. Коли бачите, що хай як ви крутите слово, аби пересунути наголос на втаємничений голосний, а він не совається, спробуйте ще такий метод: змініть слово і зауважте, чи, бува, не вивалився той злощасний слабак із нього взагалі. Якщо вивалився, значить, це е: серп(е/и)нь — серпня, отже, серпень; ш(е/и)вця — швець, значить, шевця. И в таких маніпуляціях чомусь не вивалюється, не знаю чому, можливо, тому що він сильніший духом і ходить до психотерапевта».

Тож, читаймо більше книг та плекаймо нашу мову всім воріженькам на зло!