Щороку 22 січня Україна відзначає День Соборності. Офіційно свято було встановлено Указом Президента України «Про День Соборності України» від 21 січня 1999 р. № 42/99. Дату було вибрано не випадково: 22 січня 1918 р. IV Універсалом Української Центральної Ради вперше була проголошена українська незалежність, а вже рівно за рік – 22 січня 1919 р. – на Софійському майдані в Києві відбулася не менш вагома подія – об’єднання Української Народної Республіки (УНР) і Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) в одну державу.

Ідея соборності завжди була наріжною й актуальною для українців. Від другої половини ХІХ століття українська політична єдність стала одним із провідних мотивів декларацій та діяльності національного руху по обидва боки від Збруча. Образ однієї, єдиної нероздільної вільної самостійної України «від гір карпатських аж по кавказькі», сформований М. Міхновським 1900 р., став загальновизнаним національним ідеалом, на якому зійшлися політичні сили України початку ХХ ст. Українська революція 1917-1921 рр. остаточно перевела розвиток українського національно-визвольного руху з площини національно-культурних домагань у площину політичну, а ідею української державності з площини теоретичних дискусій – у площину практичної реалізації.

Акт Злуки 22 січня 1919 р. став вінцем тривалих прагнень розколотого серед різних держав єдиного народу та став символом і легендою для наступних поколінь борців за Україну. У тексті Універсалу Директорії від 22 січня 1919 р. проголошувалось:

«...Однині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини Єдиної України – ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна УНР. Однині Народ України, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну державу Україну на благо і щастя всього її трудового люду».

І зараз, більше ніж сто років потому, тема соборності залишається стрижневою та нагальною: події російсько-української війни загострили проблему національної самоідентифікації українства, потребу самоусвідомлення нацією не лише власної вартості, а й місця та ролі у системі сучасних етнополітичних відносин та цінностей у світі.

Дослідженню періоду визвольних змагань присвячена низка праць. Зокрема, рекомендуємо звернути увагу на видання:

Солдатенко В. Україна: революційна доба й наступні десятиліття: історико-історіографічні есе (Київ, 2021);

Іванченко Р. Нове державницьке воскресіння України (1917-1918): уроки історії і сучасність; Україна — східний щит Європи (Київ, 2021);

Українська революція 1917-1921 років в ілюстраціях (Київ, 2019);

На свято поєднання: (до 100-річчя Акту Злуки УНР і ЗУНР) (Київ, 2019);

Нариси історії Української революції 1917-1921 років: у 2 кн. (Київ, 2011);

Гошуляк І. Тернистий шлях до соборності (від ідеї до Акту Злуки) (Київ, 2009).

З одеськими сторінками історії зазначеного періоду знайомлять ґрунтовні дослідження:

Чорноморська хвиля Української революції: провідники національного руху в Одесі у 1917-1920 рр. (Одеса, 2011);

Південна вісь соборності: націєтворчі процеси в Українському Причорномор'ї (кінець XIX — перша половина XX ст.) (Одеса, 2015) О.Музичко та інші.

Але максимально розкривають прагнення та емоційне забарвлення епохи мемуарні та епістолярні видання. Пропонуємо здійснити подорож у минуле слідуючи за сторінками кількох безпосередніх учасників Української революції 1917-1921 рр.

Цегельський Л. «Битва за соборність. Від легенди до правди» (Київ, 2022)

Лонгин Цегельський був одним із «двигунів» об'єднання, адже представляв ЗУНР у перемовинах з УНР та був близьким до її керівництва. Його спомини, без сумніву, належать до одних із найбільш талановитих творів української мемуарної літератури, як з огляду на художню майстерність, так і з уваги на глибину і сміливість думки, чіткість коментарів і формулювання погляду автора на кожну подію чи особу, згадану ним. Загалом, Лонгин Цегельський передає нам «важливий документ доби», доби, яку він сам бачив, яку творив і пережив своїм серцем.

22 січня 1919 року Лонгин Цегельський у своїх спогадах називає «Святом Злуки Земель України». За його словами, в цей день панувала особлива атмосфера свята та піднесення всього українського народу:

«Те, що ми тоді там переживали, це історія нації у творенні, це епопея національно-державного відродження. Такі хвилини рідко лиш і не всякому доводиться переживати. Ми ж саме переживали їх, були свідками їх та були самі авторами й акторами, Ми творили історію, І що-небудь будучі покоління думатимуть про нас, творців та акторів цих подій, як-небудь вони осудять нас усіх, тодішніх українських політиків, але яким би шляхом вони не вели дальші змагання нашого народу до самостійної та соборної України – все вони мусітимуть нав'язувати до тих історичної ваги актів, що їх ми там, у Києві, тоді доконували…»

Про атмосферу, яка панувала під час проголошення Акту Злуку на Софіївській площі він пише:

«З грудей тисяч, що стояли довкола, вирвалося, оглушаючи: «Слава! Слава Україні! Слава галичанам!», оце «Слава!» покотилось дальше і дальше аж до краю площі. Був це як шум моря у бурю: щось могутнє і незабутнє».

Винниченко В. Щоденник. Т. 1. 1911-1920 (Едмонтон-Нью-Йорк, 1980)

Щоденник однієї з ключових постатей української історії й культури перших десятиріч ХХ ст., політичного та державного діяча, талановитого письменника та митця, Володимира Винниченка, що його він вів протягом останніх сорока років свого життя, є вагомою частиною його великого архіву. У березні 1958 р. дружина покійного письменника, Розалія Яківна Винниченко, передала цей архів у повне розпорядження Української Вільної Академії Наук (США).

Поруч з щоденними записами подій з особистого і суспільного життя знаходимо в них на бігу схоплені характерні неповторні народні вислови, підслухані жаргонні фрази, багатющі діалектизми – одне слово, все те, без чого письменник не може творити живих картин життя. Тут також і галерея людей різних станів і професій, багатющі ліричні вставки та пейзажі. У щоденнику сила-силенна політичних та філософських роздумів Володимира Кирилловича. У ньому занотовано тисячі невідомих та маловідомих фактів з історії українського суспільно-політичного та культурного життя – багатюще джерело для дослідників.

Винниченко В. Відродження нації. Заповіт борця за визволення (Київ, 2008)

Широко відома праця В. Винниченка «Відродження нації» поєднує в собі елементи історичного дослідження мемуарів, публіцистики і, навіть, белетристики. Хоч автор у передмові й запевняє, що не хотів «писати історію в академічному значінню цього слова», все ж виклад матеріалу він подає у хронологічній послідовності, робить спробу періодизації революційних подій та державотворчого процесу в Україні, поклавши в основу соціально-класовий принцип. У роботі досить широко використані документи та матеріали преси, що також надає їй дослідницьких рис. Водночас характеристики державних інституцій, провідних політичних діячів подаються через призму власного, нерідко надто суб’єктивного бачення.

Відродження національної свідомості – складний і багатоступеневий процес втілення в життя соціально здорового суспільства національної ідеї. Винниченко засвідчує, що Українська революція, що так вдало розпочалася для українства, жертовність, покладена на вівтар боротьби за незалежність учасниками змагання, у кінцевому підсумку закінчилися трагічно для великої волелюбної державотворчої нації. Революція зазнала поразки. Проте боротьба народу за своє визволення не закінчилася. Революція продемонструвала великий потенціал українства до визвольних змагань і збагатила людство досвідом, який заслуговує глибокого аналізу та вивчення.

Мазепа І. Україна в огні й бурі революції 1917-1921 рр. (Київ, 2003)

Спогади Ісака Мазепи – одного з чільних громадських та політичних діячів українських визвольних змагань 1917-1921 рр., міністра, голови уряду, одного з керівників українського соціал-демократичного руху – містять багатий та змістовний фактичний матеріал про перебіг подій в Україні в 1910-1920-х рр. Написана в міжвоєнний час, книга подає безпосередній і відвертий погляд автора на ті події та їх учасників. Перед читачем постає цілісна картина, побачена й зафіксована очевидцем та дійовою особою цікавої і неоднозначної епохи в історії України.

Авторське трактування в спогадах тих чи інших проблем, очевидно, обумовлене специфікою мемуарного жанру – автор сам мусить давати оцінку власним поглядам та вчинкам. Та попри притаманну всім мемуарам суб'єктивність, «Україна в огні та бурі революції» є самодостатньою і завершеною книгою, вона цікаво написана і не оминає практично жодного із «проблемних» епізодів тієї доби.

У документальний додаток увійшли тексти ряду універсалів, постанов урядів, наказів, декларацій та інших офіційних документів.

Шкільник М. Україна у боротьбі за державність в 1917-1921 рр.: спомини і роздуми (Київ, 2016)

Книга д-ра Михайла Шкільника не лише висвітлює бачене та пережите автором у ті пам'ятні роки. У своїй праці д-р Шкільник, пишучи з відстані майже пів століття, осмислює та інтерпретує українські визвольні змагання з перспективи його багатого життєвого досвіду та його особистої філософії — філософії державника-демократа, людини непартійної, але громадсько активної й відповідальної.

Керуючись засадою «історія– вчителька життя», автор критично розбирає успіхи та невдачі українських змагань за державність та гостро засуджує помилки й недержавницькі прагнення окремих політичних партій та державних діячів того часу, розвінчуючи деякі із пізніших легенд та інтерпретацій.

Книга наводить на роздуми й паралелі з нашим часом і нагадує нам прості істини, актуальні для учасників творення держави в умовах демократії і толерантності. Адже, підсумовуючи свої спомини, Михайло Шкільник пише:

«Наші героїчні, тяжкі і криваві зусилля довели нас до здійснення нашого найвищого національного ідеалу, до своєї самостійної і незалежної держави. Але ми не були в силі втримати і закріпити її внаслідок надзвичайно складних подій та обставин, частинно наших недоліків та помилок, про які я згадував в моїх коротких нарисах. …але події наших останніх змагань за національне і державне відродження привели наш віками поневолений народ до стану високої національної свідомости, загартування наших душ і сердець, до нової боротьби за збереження нашого існування та відновлення власної державности. …Колесо історії у вічному русі й кожної хвилини можуть наступити такі події і такі обставини, що покличуть нас до нового визвольного зриву».

Ці та інші мемуарні та епістолярні видання учасників Української революції 1917-1921 рр., а також величезний науковий доробок вітчизняних та закордонних дослідників, присвячений визначеній темі, доступні для замовлення за персональним абонементом, що діє при читальному залі ОННБ (вул. Акад. Філатова, 1).

Провідний бібліограф відділу соціокультурної діяльності ОННБ,

Стягайло Вероніка