Презентація 8-го видання проєкту «Стара Одеса у фотографіях» зібрала повний зал в Одеській національній науковій бібліотеці

«Курсаки, або Міс­це, якого немає на карті» — нове краєзнавче дослідження одеситів Євгенія Волокіна і Альбер­та Єзерова

13 квітня 2024 р. Музей книги відділу рідкісних видань і рукописів Одеської національної наукової бібліотеки ледве вмістив бажаючих відвідати презентацію нового видання авторства Євгенія Волокіна і Альберта Єзерова «Курсаки, або Місце, якого немає на карті» (Київ, 2024). За словами постійного співавтора проєкту «Стара Одеса у фотографіях» Євгенія Волокіна, книжку почали писати ще до повномасштабного російського вторгнення, і далася вона найважче за всі попередні сім видань проєкту «Стара Одеса у фотографіях», адже спочатку навіть незрозуміло було, з чого починати. Навіть була думка відмовитися від написання книжки через брак історичних документів про цей маловивчений куточок Одеси, що вперше письмово згадується у 1905 році. Хоча ця частина Одеси не асоціюється з візитівкою міста, вона теж оповита оповідками і міфами, як і місто у моря в цілому. Тому справжнім викликом було перевірити їх, спираючись на бібліотечні архіви, підшивки старих газет, довідники і розповіді мешканців Курсаків, розповів Альберт Єзеров.

Гаслом «Все, що ми пам'ятаємо – неправда», послуговується Євгеній Волокін, соавтор попередніх книжок серії, коли готує матеріал до друку. І наводить приклади, коли одну й ту саму подію чи фотографію очевидці-одесити датують по-різному. Але це вже буде сюжетами його наступної запланованої книги «Фальшива Одеса».

Результат прискіпливого дослідження історичного куточка Одеси авторів порадував перших читачів, особливо мешканців Курсаків, чимало яких прийшло на презентацію підтримати свого родича, Альберта Єзерова. Вихід у світ книжки «Курсаки, або Місце, якого немає на карті» став особливим бонусом для чисельної родини Єзерових, що, за словами присутніх на презентації, займають пів квартала у цьому мікрорайоні Одеси.

«Курсаки, або Місце, якого немає на карті» – це вже восьмий альбом з унікальним ілюстративним матеріалом, він вийшов у рамках авторського проєкту «Стара Одеса у фотографіях» колекційним накладом у 300 примірників. Його автори плідно співпрацють з Одеською національною науковою бібліотекою, використовуючи унікальні фонди найстарішої в Україні книгозбірні для розкриття й уточнення фактів маловідомих сторінок історії Одеси. Заступник генерального директора ОННБ Ліна Володимирівна Арюпіна у вітальному слові подякувала авторам за видання і зауважила, що це приємний подарунок у фонд книгозбірні у рік її 195-річчя.

У книзі описані деякі події, що відбувалися від початку ХІХ до початку ХХІ століття в районі Курсаки міста Одеса та сусідніх – Ближні і Дальні Млини, Черьомушки. На слуху в одеситів такі назви в Курсаках: Іванівський шляхопровід, вулиця С. Ріхтера (колись Щорса), площа ім. Б.Дерев'янка, завод «Краяни», Селекційний інститут, Стрільбищне поле. Сьогодні називають Курсаками також селище Кагановича та селище Джутової фабрики.

Хоча співавтори – Євгеній Олександрович Волокін, журналіст, фотограф, відомий знавець історії Одеси, автор книжкового проєкту і онлайн ресурсу «Стара Одеса у фотографіях» та Альберт Анатолійович Єзеров, суддя Верховного Суду, правознавець Одеської школи права, фахівець з конституційного права – наголошують, що не претендують на вичерпність свого дослідження, на думку читачів, вони впоралися з викликом. Історії тихого приватного сектору на захід від мікрорайону Черемушки, що нині є частиною Хаджибейського району Одеси, все ж таки виявилися не менш захоплюючими, ніж історичного центру міста.

Виступи присутніх і дотичних до випуску альбому експертів підтвердили це. Так, співавтори почули вітання від Володимира Геннадійовича Суханова, професора, заслуженого будівельника України, директора Архітектурно-художнього інституту Одеської державної академії будівництва та архітектури, чий заклад свого часу брав участь у проєктуванні багатьох будинків Курсаків. Представник освітян назвав книжку «емоційно підігрітим історичним дослідженням» і принагідно повідомив, що його виш з наступного року відкриває нову програму – реставрації міської забудови.

А відомий колекціонер, публіцист, автор численних краєзнавчих публікацій про Одесу з великим обсягом фактичного й ілюстративного матеріалу Анатолій Олександрович Дроздовський розповів, як йому вдалося допомогти колегам вийти з глухого кута на початку роботи над книгою. Це була випадкова унікальна знахідка ... у власній колекції, що зруйнувала нанівець один з міфів і дала поштовх для подальших досліджень цієї місцини. Виявилось, що назва так званого колишнього хутора Вишинського на місці нинішніх Курсак (це була єдина обжита територія на велетенському Стрільбищному полі поза кордоном порто-франко) ніяк не пов'язана з ідеологом сталінських репресій в СРСР 1930-х років, прокурором Андрієм Вишинським. Як встановили автори, землями хутора, названого на честь власника, володів губернський секретар Микола Вишинський (мав цивільний чин 12-й із 14-ти в Табелі про ранги). Фотографії його дружини Ганни і дочок на фото-віньєтці гімназії (нині школи №39) в Одесі, знайдені А. Дроздовським, стали ключиком, що підказав подальшу логіку пошуку...

Тетяна Василівна Щурова, керівниця відділу мистецтв ОННБ, заслужений працівник культури України, привітавши авторів, підкреслила, що ця книга може стати відправною точкою для нових досліджень, а подібні, створені кропіткою працею в архівах і завдяки живому спілкуванню книжки, – найбільш надійний спосіб народження книжок, які живуть довго. До слова, окрім проілюстрованих історичних фактів, від розстрілів на Стрільбищному полі у 1944 р. до спроби вирощувати лимони на Курсаках після війни тощо, автори долучили до краєзнавчого дослідження іменний покажчик і перелік згаданих вулиць з їх попередніми назвами.

Найбільш допитливим щодо назви району «Курсаки». Євген Волокін на презентації видання відповів, що назва ще не відкрила свою таємницю. Існує кілька цікавих версій, основні – польська і грецька. Польська: назва району могла прижитися завдяки польським іммігрантам, які оселилися тут у середині ХІХ століття. Польською «курсак» – це бігун, втікач, який залишив рідні землі у пошуках кращого життя. У грецькій версії домінує землевласник з прізвищем Курсаки, який нібито був власником земель на величезній території від аеропорту до Черьомушек.

До відома читачів: новий альбом можна замовити в Одеській національній науковій бібліотеці!

Ірина Андрійчук