На сцені Одеського оперного відбулася гучна прем'єра — опера Джакомо Пуччині «Принцеса Турандот» за мотивами п'єси Карло Гоцці. На жаль, слово «гучна» у цьому випадку звучить трохи двозначно. Прем'єрі передував резонансний скандал, проігнорувати який просто неможливо. Однак сьогодні хочеться поговорити не про закулісні війни, а про мистецтво й традиції Одеської опери...

На прем'єрному показі партію Турандот виконувала київська оперна співачка Тетяна Анісімова. У цій ролі вона вже виступала неодноразово – як у Національній опері, так і на закордонних гастролях. При цьому критики одностайно вихваляли її вокальні дані: «у вокалі їй не було рівних», «партія чудово лягає на її гарний, чистий і потужний, з холодним металевим відблиском голос». Деякі, щоправда, відзначали, що «ставність» Анісімової і вся її поведінка на сцені скоріше вписалися б в образ королеви, а не юної тендітної принцеси. Можливо, саме тому німецький режисер-постановник Крістіан фон Гетц робив ставку на іншу «зірочку» – Ольгу Сподареву-Перрьє. Серед сильних сторін Ольги неодноразово згадували «живу поведінку на сцені», яка цілком уписувалася в новаторський стиль режисера. У 2008 році на міжнародному конкурсі в Італії Ольгу визнали найкращою виконавицею партії Тоски – головної героїні іншої опери Пуччині. У кого із примадонн кращий вокал, яку роль зіграли особисті уподобання – залишимо судити маститим критикам і знавцям театрального світу.

Привітав одеситів із прем'єрою і голова Одеської облради Микола Скорик.

– Після тривалого періоду реконструкції в Одеській опері були «відновлені» і «реконструйовані» вистави, але це перша справжня прем'єра після тривалої перерви, – говорив Микола Леонідович. – Вважається престижним побувати на прем'єрі у Відні, Нью-Йорку, Мілані або Парижі. Але я впевнений, що ми присутні при народженні нової, золотої сторінки Одеської опери. Рівень майстерності наших артистів гідний тієї чудової будівлі, у якій ми перебуваємо.

Мабуть, глядачі погодяться з тим, що це було яскраве і пам’ятне видовище. Наймасовіша вистава (понад сто чоловік одночасно на сцені), відеоінсталяції, чудовий балет і навіть еквілібристика, яку (одночасно зі співом!) демонстрували виконавці ролей міністрів ... Це справді була не звична нам класична опера, а щось новаторське. Питання лише в тому, якого розвитку набуде ситуація? Чи відбудуться європейські гастролі, чи не побояться тепер приїхати до Одеси інші маститі режисери, чи вдасться погасити багаття внутрішньотеатральних чвар і амбіцій? «Турандот» усе ще загадує свої загадки. Що ж, втішимо себе словами Крістіана фон Гетца: «Ви побачите, який сильний театр тут можливий».