– Збожеволіти можна. …Лише, захоплений театром Копайгора міг не побоятися звалити на себе таку гору турбот.

– Треба ж було все так продумати, все так ретельно організувати. І головне, що все йому вдалося. Справжнє свято влаштував...

Цей і подібні йому діалоги між шанувальниками театрального мистецтва можна було почути у вестибюлях і кулуарах V Міжнародного театрального фестивалю «Встречи в Одессе», який відбувся у вересні

20 вистав показали театральні колективи з міст Росії, Австрії, Литви, Естонії, Грузії, Вірменії, Молдови і, звичайно ж, України. Їх подивилися понад 10 тисяч глядачів Одеси та Іллічівська.

І з ким не доводилося обмінюватися враженнями, чи то віддані шанувальники Мельпомени чи її ревні служителі, всі висловлювали своє захоплення, а часом навіть потрясіння від «Встреч в Одессе».

Своєю думкою про фестиваль з «Одеськими вістями» поділився і, так би мовити, головний «винуватець» урочистостей, директор Одеського академічного російського драматичного театру Олександр КОПАЙГОРА:

– Те, що я божевільний, мабуть, так воно і є. Звичайна людина просто б не впоралася. Цьому я навчався багато років – і потім організовував гігантські свята. І от захотілося розправити плечі.

– Були помічники?

– Звичайно. Це і наша Одеська обласна рада, і обласна держадміністрація. Вперше допоміг і знаменитий московський фонд «Русский мир» – фінансово, звичайно. Мій приятель – фермер привіз цілий багажник помідорів. Другий знайомий забезпечив м'ясом.

Філармонія допомогла з транспортом. Український театр, Єврейський та Болгарський центри – надали свої сцени. Тобто, допомагав багато хто. По змозі.

– Щось дає цей фестиваль колективу Одеського російського театру?

– За час фестивалю познайомився уже не заочно, а, як кажуть, віч-на-віч з багатьма відомими режисерами. Деяким запропонував поставити в нас вистави. Наприклад, уже домовилися з Дмитром Богомазовим, залишилося тільки знайти тему. Я сказав би, що «лицями фестивалю» стали обличчя режисерів. На пострадянському просторі немає жодного форуму, подібного до нашого, де у такій кількості могли зібратися російські театри – від Якутії до Кишинева – подивитися один на одного, побачити, як і чим хто живе.

Для акторів і режисерів це була чудова школа майстерності.

– Ви подивилися усі вистави?

– Ті, що йшли увечері, на головній сцені – сцені нашого театру бачив усі. Вдень не встигав, тому що було багато організаційних питань.

– Які режисерські та акторські роботи справили найбільше враження?

– Просто очманів від «Верочки» за оповіданням Чехова у виконанні Якутського театру. Це ж велике уміння – створити з півтори сторінок тексту виставу, яка протягом 1,5 години тримає залу! З акторських робіт найбільше враження справила акторка з Литовського театру Інга Машкарина, яка зіграла роль бабусі у виставі «Сволочная любовь» за п'єсою Павла Санаєва «Похороните меня за плинтусом». Після завершення вистави я не міг не подякувати їй за чудове втілення образу. Дуже сильна акторська робота!

І ще не можна не згадати роботу заслуженого артиста України Олександра Форманчука у моновиставі «Крысолов».

– Як експертна рада оцінила виставу «Пятеро»?

– Непогано. Більше того, нашу виставу назвали найсильнішою за потужністю та за наповненням, хоча і були деякі претензії до постановки.

– А хто входив до експертної ради?

– З російського боку – це начальник відділу театрів департаменту культури Москви Валентина Федорова, головний редактор «Страстного бульвара» Олександра Лаврова, коментатор театрального блоку радіостанції «Голос России» Олена Гудкова, артдиректор центру Мейєрхольда Павло Руднєв.

З українського боку це – начальник управління театрами Міністерства культури Олена Воронько, мистецтвознавці Ганна Ліпковська, Анатолій Боканурський та завліт нашого театру Юрій Ющенко.

– Не плануєте у подальшому все-таки обирати переможців?

– Ні, ми всім вручаємо диплом учасника і обмежуємося обговоренням вистави на експертній раді, не виставляючи оцінку, як це робить журі. Не хочеться нікого кривдити.

– А якщо це попросити зробити глядачів, які таким чином також зможуть висловити своє ставлення? Довелося чути думку публіки, що виходить із зали після вистави. Вона була досить професійною і об'єктивною. Адже наш глядач хоч і вимогливий, але доброзичливий і справедливий.

– Ця ідея мені зараз сподобалася. І її можна втілити за допомогою інтернету.

– Якісь плани на наступний фестиваль уже є?

– Хотілося запросити побільше провінційних театрів. Новгород, Новосибірськ, Іркутський театр дуже сильний. Він провадив Вампіловські фестивалі.

Якутський театр уже запросили на наступний фестиваль. Тому у межах фестивалю провадитимемо майстер-класи з російської мови.

Буде змінено і формат. Якщо раніше ми починали з конференції, тепер вона проходитиме під час фестивалю. Ще я задумав свято російської культури Хочу запросити професійні танцювальні колективи з районів нашої області.

– У цьому році співпали два ювілеї – 5-річчя фестивалю та 165-річчя Одеського академічного російського драматичного театру. Вам вручали подарунки, грамоти. Але, мабуть, найкращими подарунками для акторів були б присвоєння їм звань?

– Зрозуміло. Ми зробили подання на присвоєння звань. Тепер чекаємо реакції з боку Адміністрації Президента.

– У театрі відкривається новий сезон? Потіште глядачів прем'єрами?

– Перша прем'єра пройде у середині жовтня. Це «Капитаны песка» Жоржи Амаду, потім «Озарение» Стоффарда у постановці Олексія Литвина. У листопаді над виставою «Князь тьмы» почне працювати Олексій Чумаченко, відомий одеському глядачеві за виставою «Из жизни Большого яблока»... А ще у перспективі «Бегущая по волнам» Олександра Гріна. Чекаємо на музику до вистави і поки що вкладаємо гроші у костюми.

Взагалі, у мене і на наступний сезон божевільні плани.