Нещодавно у видавництві КП «Одеська міська друкарня» вийшла книга «Збережемо Україну — козацьку державу», у якій зібрані роботи переможців уже п’ятого обласного однойменного екологічного конкурсу.

Підтримав це видання Одеський міський голова Едуард Гурвіц, до якого я звернувся з листом-проханням. Чесно кажучи, не надто сподівався, що Едуард Йосипович знайде кошти, профінансує випуск книжки українською мовою. Але невдовзі мені зателефонували з Фонду підтримки громадян Одеси та повідомили, що на мій лист Едуард Йосипович відгукнувся згодою.

Чуючи багато різних пліток в місті про Едуарда Гурвіца, які не додають йому авторитету як меру, як людині, я можу сказати одне: ці наклепницькі виступи, публічні образи і таке інше — це не нормально, не порядно і принизливо насамперед для тих, хто їх розповсюджує. Так, владу можна критикувати, її просто необхідно змушувати виконувати покладені на неї обов’язки, але поводитися так, як ми це бачимо сьогодні в Одесі...

Та повернуся до історії з виданням нової книжки. На мої звернення до депутатів різних рівнів, кандидатів у мери про фінансування книжок, у яких зібрані роботи переможців семи обласних конкурсів «Козацька держава», «Збережемо Україну — козацьку державу», я завжди чув «нема грошей».

Мені дуже неприємно, що люди, які кричать про рідну мову, виховання молоді, замість того, щоб підтримати добрі починання громадських організацій, щоб вселити у нашу молодь надію, допомогти їй духовно зростати, усе зводять до одних балачок, чим показують своє фактичне ставлення до серйозних державницьких справ.

І як тут не сказати велике спасибі шановному Едуардові Йосиповичу за те, що він, на відміну від інших «патріотів», тихо, без реклами, конкретними діями підтримує українську мову, нашу молодь.

Я впевнений, що Чорноморське козацьке з’єднання, яке налічує у своїх реєстрах 11 тисяч осіб, 31 жовтня свій вибір робитиме з огляду на конкретні справи кандидатів, зокрема їхнє ставлення до нашої мови, культури, історії.

А насамкінець хочу запропонувати всім вчитатися у вірш Євгена Яременка «Слово про рідні мови».

Споконвіку в держави, у нації

Стало добрим законом, панове:

Жить не може людина у Франції

І не знати французької мови.

То вода для людини, для спраглої,

Джерело життєдайне, чудове:

Жить не може людина у Англії

І не знати англійської мови.

В кожній мові — цвітіння конвалії,

Гуркіт грому і гомін діброви.

Жить не може людина в Італії

І не знать італійської мови.

Із колиски до миті останньої

Є в людей розуміння здорове:

Жить не може людина в Іспанії

І не знати іспанської мови.

Хай слова відрізняються в реченні,

Як зерно, а не жмуття полови:

Жить не може людина в Туреччині

І не знати турецької мови.

Може, в мене поняття і спрощені,

Та тримаюсь такої основи:

Жить не може людина в Угорщині

І не знати угорської мови.

Жить не можна в Норвегії, Швеції,

Вже в Прибалтиці, вже й у Молдові,

У Німеччині, в Польщі, у Греції

І не знати державної мови.

Тож думки пропливають, як тіні,

Вдалину, в безгоміння Дніпрове:

Жити можна лише в Україні

І не знать української мови.

Є над чим замислитися.

Володимир ПУКЛІЧ, крайовий військовий отаман Чорноморського козацького з’єднання.